Читати книгу - "Покоління джинс. Втекти з СРСР"

— За що?

— За все.

— Спочатку ви відповідайте за те, що скоїли. Згубили стільки людських життів, а навіть не вважаєте себе винними.

— Я нікого не вбив, але все одно вважаю себе винним.

– І в чому це виражається? Слідству не допомагаєш, інших не називаєш.

— Я ж сказав уже, що скажу все, що потрібно, якщо у моєї дружини та дитини все буде добре. А свідчення щодо того ченця я вже вам дав.

— А я тобі теж уже казав, що викрадача літака і терориста, навіть якщо це вагітна жінка, додому ніхто не відпустить.

— Я цього і не просив, я погодився дати свідчення, які ви захочете, щоб моя дитина народилася, щоб хоча б моя дитина лишилась, якщо мене засудять до розстрілу.

— Не бійся, синку, тебе не засудять до розстрілу, якщо все визнаєш, не бійся розстрілу.

— Я не боюсь ані розстрілу, ані смерті.

— А чого боїшся?

— Боюсь за свою дитину. Боюсь, аби не вбили…

— Вона ще не народилася, то як її вб’ють?

— Але ж народиться, а дитині, народженій у в’язниці, потрібен такий догляд і увага…

— Якщо народиться, її доглянуть, за це не переживай.

— Якщо народиться? Що означає — якщо народиться?

— Синку, ти ж чудово розумієш, що умови в’язниці дуже погані для вагітної жінки.

— Але ж ви пообіцяли, та й свідчення я вам уже дав. Я написав те, чого ви хотіли.

— Дуже добре, що написав.

— А якщо зміню свідчення на суді?

— Це не матиме значення для суду. Головними свідченнями є ті, які ти вже дав слідству. За радянськими законами так.

— Як?

— Спочатку треба було вивчити закони, синку, а потім захоплювати літак…

— А моя дитина?

— Я ж сказав, що терориста, навіть вагітну жінку, додому ми не відпустимо.

— Але ж вона може народити тут, у тюрмі.

— Може, але…

— Але що?

— Але ж я тобі казав, синку, і кажу вкотре, що в’язниця — не місце для вагітних і кожної хвилини може статися викидень. Якщо твоя дружина хотіла дитину народжувати, треба було лишатися вдома…

Слідчий сказав ще щось, але Гега вже не слухав — він безжально вдарив кулаком слідчого, і той впав на підлогу, Гега ж не дав йому піднятися, застрибнув на нього зверху і почав душити обома руками:

— Покидьок! Ти ж пообіцяв, що про дитину подбають! Матерів я ваших!.. Вбивці!

Згодом, вже у камері, коли Гега розплющив очі й витер кров, він не зміг згадати чи зрозуміти, як так швидко з’явились у кабінеті слідчого ті, що били Гегу спочатку кулаками, а потім і ногами, били доти, доки він не знепритомнів.

Коли він отямився у забрудненій кров’ю камері, відчув у роті смак власної крові, спробував сплюнути, але це виявилось не таким уже й легким, як і взагалі поворухнутись, — боліло все тіло, і згадувалась фраза слідчого:

— По обличчю не бийте, нижче, аби не було помітно!

Згадувалось і те, що дуже здивувала його активність слідчого, який кілька хвилин тому хрипів і ледве дихав.

Та це була лише абсурдна мить у його свідомості, несподівана ідея-фікс, і єдине, про що він мріяв, був кінець цього жахіття. Та це жахіття продовжилось доти, поки не втомилися ті, що з великою насолодою били в’язня…

Після того дня Гегу більше не водили на допити, з однієї простої причини — його свідчення вже не були потрібними до суду, і Гега з нетерпінням очікував судового процесу, де він побачить Тіну, але водночас він боявся цієї зустрічі. Боявся правди, яку доведеться побачити — Тіна вже не була вагітною, Гега ж не бажав впевнюватися в цьому, бо ще існувала надія, зовсім мала, але все-таки надія.

Очікував суду він і з іншої причини — він побачить матір, про яку нічого не знав від дня захоплення літака, і, якщо буде можливість, пояснить їй усе, скаже, що не збирався її полишати, їхав для того, аби потім забрати і матір з цієї страшної країни.

Хотів бачити і друзів, які тоді сиділи у літаку разом з ним, про яких він також нічого не знав після арешту.

Думав і про тих друзів, яких не було з ним у літаку, здогадувався, що і їх турбували допитами, що виявилось правдою.

На допити водили й інших, але більше за усіх слідство зацікавив усе ж Іраклій Чарквіані, який був близьким другом Геги, а тому про захоплення літака мав знати більше ніж інші. Російський слідчий, що прибув із Москви, з самого початку думав, що Гега не запропонував Іраклію полетіти з ними тому, що дід Іраклія Кандід Чарквіані був колишнім секретарем грузинського ЦК. Але слідчий-росіянин після першого ж поставленого Іраклію питання зрозумів, що причиною було зовсім інше. Цей дивний хлопець з самого початку спантеличив російського слідчого, оскільки на його запитання відповідав лише грузинською мовою.

На допитах Іраклій був дуже спокійним, і грузинський працівник КДБ здивовано перекладав відповіді Іраклія росіянину. Грузинський гебешник щиро дивувався, як міг онук Кандида Чарквіані не знати російської мови, але слідчий-росіянин одразу ж здогадався, що Іраклій Чарквіані чудово знав російську (на відміну від перекладача), та й інші мови.

Російський слідчий зрозумів і те, що в обличчі цього дивного молодого грузина він розмовляє з новим грузинським поколінням, яке, на відміну від батьків, уже не буде поколінням слухняних, угодовців та конформістів. Тому росіянина зовсім не здивували явні антирадянські інтонації у відповідях Іраклія, ба, навпаки, це більше надихнуло його встановити, чому тим літаком не полетів сам Чарквіані. Тому того дня на допиті у найближчого друга Геги російський слідчий прямо спитав те, що цікавило його найбільше: