Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

Приклад другий: Місцевий суд вироком від 21.01.2008 р. засудив П. за ч. 3 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 5 ст. 185 КК на 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено покарання у виді 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Із матеріалів справи вбачається, що П. вчинив злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК, 23.01.2006 р. та 05.02.2007 р., а злочин, передбачений ч. 5 ст. 185 КК, 08.06.2007 р. Апеляційний суду вирок суду першої інстанції змінив, перекваліфікувавши дії засудженого від 08.06.2007 р. з ч. 5 ст. 185 КК на ч. 4 ст. 185 КК та призначивши по цій частині статті йому покарання у виді 5 років позбавлення волі. На підставі ч. 1 ст. 70 КК остаточно визначено засудженому покарання у виді 5 років позбавлення волі. Верховний Суд України ухвалу апеляційного суду у частині перекваліфікації дій П. за епізодом від 08.06.2007 р. скасував, оскільки суд другої інстанції помилково прийшов до висновку про відсутність у П. єдиного умислу на заволодіння майна у громадян К. та Ка., а кримінальну справу направив на новий апеляційний розгляд. В решті ухвалу апеляційного суду залишив без зміни, тобто в частині засудження П. за злочини, передбачені ч. 3 ст. 185 КК[127].

На наш погляд, апеляційний суд при новому розгляді повинен розглянути питання про призначення П. покарання за ч. 5 ст. 185 КК, після цього призначити покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК, а потім в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю злочинів, зарахувати покарання, відбуте повністю або частково за злочин, передбачений ч. 3 ст. 185 КК.

Інколи суди допускають помилки протилежного характеру, застосовують ч. 4 ст. 70 КК замість ч. 1 ст. 70 КК.

Приклад: Районний суд вироком від 10.04.2006 р. засудив Д. за ч. 2 ст. 368 КК із застосуванням ст. 69 КК на 2 роки позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки, за ч. 3 ст. 364 КК його було виправдано. Вироком апеляційного суду від 07.09.2006 р. вирок місцевого суду змінено і Д. було засуджено за ч. 3 ст. 364 КК із застосуванням ст. 69 КК на 1 рік 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 2 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, передбачених ч. 3 ст. 364 КК за цим вироком та за ч. 2 ст. 368 КК, за яким Д. було засуджено вироком місцевого суду від 10.04.2006 р., остаточно визначено тому покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади на 3 роки. Верховний Суд України, змінюючи вирок апеляційного суду, відзначив, що, призначаючи Д. остаточне покарання, апеляційний суд допустив неправильне застосування кримінального закону. Покарання винному повинно призначатися за сукупністю злочинів на підставі ч. 1 ст. 70 КК, а не ч. 4 ст. 70 КК, оскільки злочини, які він вчинив були скоєні одночасно, і його дії правильно отримали окрему кваліфікацію[128].

Дійсно апеляційний суд повинен був застосувати ч. 1 ст. 70 КК замість ч. 4 ст. 70 КК, однак, на наш погляд, не тому, що “злочини, які він вчинив були скоєні одночасно, і його дії отримали окрему кваліфікацію”, оскільки це не є перешкодою для застосування ч. 4 ст. 70 КК, а тому, що вирок місцевого суду не набрав законної сили і Д. ще не відбуває по ньому покарання. Апеляційний суд міг наприклад, змінити розмір або вид покарання призначений засудженому місцевим судом за злочин, передбачений ч. 2 ст. 368 КК.

Згідно зі ст. 71 КК, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Остаточне покарання за сукупністю вироків повинно бути більше покарання, призначеного за новий злочин, а також невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

У теорії кримінального права виникало питання про те, які правила сукупності, злочинів або вироків необхідно застосовувати, якщо злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним чинності. Верховний Суд України однозначно відповів на це питання: покарання призначається за сукупністю вироків (ст. 71 КК), коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили (п. 25 постанови Пленуму)[129]. Іншу точку зору по цьому питанню має В.І. Тютюгін [130].

Таким чином, ознаками призначення покарання за сукупністю вироків, є:

1. Постановлений вирок, за яким особу засуджено до певної міри покарання;

2. Це покарання засудженим ще повністю не відбуте (є невідбута частина покарання).

У судовій практиці виникало питання про правомірність застосуванні ст. 71 КК, коли винна особа вчиняла новий злочин до повного відбуття покарання, проте до моменту призначення покарання за новим вироком, покарання за попереднім вироком вже було повністю відбуте.

На нашу думку, призначення покарання за сукупністю вироків в даному випадку не застосовується, оскільки відсутня невідбута частина покарання за попереднім вироком, яку необхідно приєднати повністю або частково, за винятком деяких випадків, коли по кримінальній справі одночасно застосовуються правила ч. 4 ст. 70 КК (про це детальніше буде розглянуто далі).