Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Та це ж кава, уже й кипіла, — сказала Нанон.

— Ах, мила тітонько, я лишу хоч який-небудь благодійний слід свого перебування тут. Ви дуже відстали! Я вас навчу варити добру каву в кавнику Шапталя[15].— І він спробував пояснити, як зроблений той кавник.

— Та де вже, коли з цим стільки мороки, — сказала Нанон. — Не впораєшся за все життя. Ніколи я так не варитиму кави. Ото ще! А хто ж наготує трави для корови, поки я її варитиму?

— Каву варитиму я, — сказала Ежені.

— Дитино! — мовила пані Гранде, дивлячись на дочку.

Це слово нагадало про горе, яке от-от мало вразити бідолашного юнака; всі три жінки замовкли, співчутливо дивлячись на юнака, і він це помітив.

— Що з вами, кузино?

— Тс-с! — пані Гранде спинила Ежені, яка хотіла відповісти. — Ти знаєш, доню, що батько збирається поговорити з паном…

— Називайте мене просто Шарлем, — попросив молодий Гранде.

— Ах, вас звати Шарль? Яке гарне ім'я! — вигукнула Ежені.

Передчуття нещастя майже завжди збувається. І ось Нанон, пані Гранде та Ежені, які не могли без тремтіння подумати про повернення старого бондаря, раптом почули удар молотка, звук якого так добре знали.

— Це тато! — сказала Ежені.

Вона зняла зі столу блюдце з цукром, лишаючи кілька грудочок на скатертині. Нанон винесла тарілку з шкаралупами яєць. Пані Гранде підвелась, як злякана лань. Цей панічний жах здивував Шарля. Він не міг пояснити собі цього.

— Та що з вами? — запитав він.

— Це тато, — сказала Ежені.

— Ну і що ж?..

Пан Гранде ввійшов, кинув свій гострий погляд на стіл, на Шарля і все зрозумів.

— Еге! Ви влаштували свято для небожа, це добре, це дуже добре, це пречудово! — озвався він не затинаючись. — Коли кіт бігає по даху, миші танцюють на підлозі.

«Свято?..» — здивовано подумав Шарль, ще не знаючи режиму та звичаїв цього дому.

— Мою склянку, Нанон, — звелів старий.

Ежені принесла склянку. Гранде вийняв з жилетної кишені ніж з роговою колодкою і широким лезом одрізав шматочок хліба, взяв трохи масла, старанно намастив його і стоячи почав їсти. В цю мить Шарль накладав цукор у свою каву. Дядечко Гранде помітив грудочки цукру, пильно глянув на дружину, та зблідла і відступила на три кроки; він нахилився до вуха бідолашної старої і спитав:

— Де ж це ви взяли стільки цукру?

— Нанон принесла від Фессара, в нас не було.

Неможливо уявити собі глибоку значущість цієї мовчазної сцени для всіх трьох жінок: Нанон вийшла з кухні й зазирала в залу, щоб побачити, що буде далі. Шарль, ковтнувши кави, вирішив, що вона не досить солодка, й почав шукати цукор, який Гранде вже прибрав зі столу.

— Що ви хочете, небоже? — запитав старий.

— Цукру.

— Долийте молока, — відповів хазяїн дому, — кава буде солодкою.

Ежені взяла блюдце з цукром і поставила його на стіл, спокійно дивлячись на батька. Парижанка, що слабкими руками підтримує шовкову драбину, допомагаючи коханцеві втекти, напевне виявляє не більше мужності, ніж виявила Ежені, знову поставивши цукор на стіл. Коханець віддячить парижанці, коли вона гордовито покаже йому свою гарну затерплу руку, кожна жилочка якої буде зрощена слізьми, вкрита поцілунками і вилікувана насолодою; а Шарлеві ніколи не судилося проникнути в таємницю глибокого хвилювання, яке охопило серце його кузини, враженої в цю мить поглядом старого бондаря.

— Ти чом не їси, жінко?

Бідна раба підійшла, з жалюгідним виглядом відрізала шматочок хліба і взяла грушу. Ежені відважно почастувала батька виноградом, кажучи:

— Покуштуй моїх запасів, тату. Кузене, ви не відмовитеся, правда? Я принесла ці гарні грона для вас.

— О, якщо їх не спинити, вони весь Сомюр розорять заради вас, небоже. Коли ви закінчите, ходімо зі мною до саду; те, що ви почуєте від мене, зовсім не солодке.

Ежені та її мати кинули на Шарля погляд, виразу якого юнак не міг зрозуміти.

— Що означають ці слова, дядечку? Після смерті моєї бідної матері…— на цих словах голос йому затремтів, — для мене вже немає іншого лиха…

— Любий племіннику, хто може знати, якою бідою Бог бажає нас випробувати? — озвалася тітка.

— Та-та-та-та, — передражнив Гранде. — Починаються дурниці. Мене аж жаль бере, небоже, коли подивлюся на ваші гарні білі руки.

І він показав свої, схожі на баранячі лопатки, руки, якими нагородила його природа.

— Ось руки, створені, щоб збирати гроші. Вас виховали так, що ви на ноги надіваєте ту шкіру, з якої роблять гаманці, в які ми ховаємо банкові білети. Погано, небоже, погано.

— Що ви хочете сказати, дядечку? Хай мене повісять, коли я розумію хоч слово.

— Ходімо, — сказав Гранде.

Скнара клацнув лезом складаного ножа, допив вино і розчинив двері.

— Кузене! Будьте мужні!

Голос дівчини зледенив Шарлеві душу, і він у смертельній тривозі пішов слідом за своїм грізним родичем. Ежені з матір'ю й Нанон перейшли до кухні, охоплені непереможним бажанням підгледіти за обома дійовими особами сцени, яка мала відбутися у вогкому садку, де дядько деякий час мовчки походжав з небожем.

Гранде не бентежила необхідність сповістити Шарля про батькову смерть, його співчуття викликало те, що юнак лишився без гроша, і він шукав слів, які зм'якшили б цю жорстоку істину. «Ви втратили батька», — цим нічого не було б сказано. Батьки вмирають раніше, ніж діти. Але: «Ви втратили все своє багатство», — у цих словах