Читати книгу - "З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни, Віталій Масловський"

Стосунки вкрай загострилися з початком осені 1942 р. Саме в цей час провокації бандерівців переростають у збройні сутички. Боровець старався поладнати конфлікт дипломатичним шляхом. Але даремно. Така ситуація привела до швидкого зближення «Бульби»-Боровця з ОУН-мельниківців, проти яких також чинили тиск бандерівці. Після приєднання остання була перейменована в «Українську народно-революціну армію» (УНРА). Замість газети «Земля і влада» стала виходити «Соборна Україна». В складі УНРА була створена політична рада з представників «Української народно-демократичної партії», «Союзу комуністів-самостійників» і мельниківського проводу ОУН». 115

На початку 1943 р. кілька загонів бульбівців були нагально роззброєні бандерівцями. Однак справжня війна між ними починається з літа 1943 року. 18 серпня того року бандерівці роззброїли основні загони УПА-«Поліська Січ». Переважна більшість їх увійшла до складу створюваної бандерівської УПА.

4 серпня 1943 р. отаман «Тарас Бульба» звернувся до ОУН-банедрівців з відкритим листом та з закликом припинити ворожнечу між усіма течіями націоналстичного руху та згуртуватися на багатопартійній основі (платформі) в боротьбі за Українську самостійну державу:

І далі:

А восени 1943 р. отаман розповсюдив таке звернення:

Однак, всі ці домагання отамана залишились без відповіді. Бандерівці діяли по-старому і вкрай жорстоко. З наближенням фронту отаман видав наказ від 5 жовтня 1943 р., в якому вказував залишкам УНРА не чинити опір частинам Червоної Армії, а штаб і друкарню перевів у підпілля під охорону невеликого загону. В листопаді того ж року «Бульба»-Боровець почав вести переговори з гітлерівцями у Рівному. Ті відправляють його в Берлін для «дальших переговорів» і тут же командирують в Заксенхаузен, в той же бункер «Целленбау», де вже тривлий час перебував С. Бандера. В жовтні 1944 року його відпускають «на волю» і залучають до створення Українського національного комітету (УНК) і до дальшої активної «співпраці».

А далі — шлях на Захід, під крило англо-американських розвідок й окупаційних властей в Європі.

Однак тут доведеться зробити значні уточнення. Справа в тому, що книжка спогадів «Тараса Бульби»-Боровця «Армія без держави», якою я користувався, вийша у Львові в 1993 р. Видавництво «Поклик сумління», яке перевидало цю працю, як виявилось, не має жодного сумління, бо вилучило з попереднього видання чимало підрозділів, а в інших зробило немало купюр. І хоч керівник цієї несумлінної затії Є. Гринів попереджав про це у «Післямові», однак все це — звичайнісіньке свавілля у видавничій справі, яке так властиво націоналістичним видавництвам. Вилучено якраз ті частини попереднього видання, де «Тарас Бульба»-Боровець писав про партійну боротьбу з УПА, про злочинства бандерівців.

Отож, беремо інше видання спогадів «Тараса Бульби»-Боровця «Армія без держави» (Вінніпег, 1981). У розділі «Ліквідація Поліської Січі» (якого нема у львіському виданні) Боровець відзначав, що «Поліська Сiч» виконала своє завдання, очистивши Поліську котловину від диверсії большевиків». Бульбівці тут добре «попрацювали», щоб заслужити довір'я гітлерівців.

Незважаючи на все це, адміністрація рейхкомісаріату «Україна» з центром у Рівному ставила завдання ліквідації такого формування, бо намагалася власними силами контролювати ситуацію на окупованій території. Тому «Тарас Бульба» шукав захисту у начальника тилу вермахту в групі армій «Центр» генерала Кіцінгера. Отаман наполягав залишити під його командою 10 тисяч бойовиків для охорони тилу німецьких армій в зоні волинського Полісся.

«Тарас Бульба»-Боровець:

Отже, розпорядження рейхскомісаріату «Україна» про ліквідацію «Поліської Січі» треба було негайно виконувати і 15 листопада 1941 р. отаман «Тарас Бульба» організував в Олевську дефіляду своїх бойовиків-поліцаїв, присвоїв собі звання генерал-отамана (генерал-хоружного) і наказав усій поліцейській братії розійтися по домах.

«Тарас Бульба» вирішив перечекати до більш сприятливих часів. Він залишив невеликий загін, а решті поліцаїв наказав прихопити зброю і також дочекатись «добрих часів». Наприкінці 1942 року отаман звернувся до всіх націоналістичних організацій з закликом «знайти спільну мову» й об'єднати всі збройні формування. Тимчасом ОУН-бандерівців перехоплювала ініціативу і, будучи тоталітарним об'єднанням, не терпіло жодних політичних конкурентів. «22 лютого 1943 р., — писав далі «Тарас Бульба», — до нашого штабу прибув член проводу ОУН-Бандери, мій особистий приятель, п. Олександр Бусел. Зроблена заява про спільні дії. Але мова про злиття не йшлася». Це, виходить, була лише розвідка, яка ставила за мету заспокоїти своїх суперників.

Однак, «9 квітня 1943 р. розпочалися ділові переговри між Головною командою УПА і ОУН-Бандери. Бандерівці вимагали: підкоритись ОУН-Бандері, визнати «Акт 30 червня 1941», беззастережно виконувати розпорядження ОУН-б. Отамана «Тараса Бульбу»-Боровця пропонували залишити як фахового партизанського командира, але в УПА запровадити систему партійних комісарів та службу безпеки, провести негайну мобілізацію в ряди УПА, очистити терени від польського населення».

Цим диктаторським вимогам отаман дав таку відповідь: УПА не може належати якійсь партії, а повинна бути «всенародною»; УПА не визнає «Акт 30 червня», бо вважає його незаконним; повстанський зрив в Україні не потрібний, «бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою».

«Тарас Бульба»-Боровець тут визначав позицію ОУН-Бандери так:

У зв'язку з диктаторським натиском ОУН-бандерівців на УПА-«Поліська Січ», керівництво формувань Боровця винесло постанову про зміну назви на УНРА (Українська народно-революційна армія) і негайний перехід її формувань у підпілля.

В розділі «Масові жертви лебедівської диктатури» «Тарас Бульба»-Боровець називає керівника ОУН-бандерівців М. Лебедя «диктатором» і тут же додає:

Як діяла ОУН-б проти УПА-«Поліська Січ»

І далі:

«Тарас Бульба»-Боровець далі пояснював свою позицію:

І далі:

Отаман заначав, що вони пішли другим щляхом. На це Лебедь пояснив цю позицію слабкістю «демократичної гнилі», тобто бульбівців.

«Тарас Бульба» продовжував:

А 10 серпня 1943 р. отаман видав відозву «Відкритий лист до членів ОУН Степана Бандери», де висловлював усі свої незгоди з акцією бандерівців. В ньому, зокрема, вказано:

Далі у відозві зазначалось:

І далі досить важливе застереження:

У відповідь на цю відозву підрозділи служби безпеки ОУН-бандерівців здійснили напад на штаб отамана 19 серпня 1943 р., в результаті якого загинуло немало людей. Частина керівного складу формувань «Поліської Січі» було захоллено, в тому числі і дружина «Тараса Бульби» Ганна.

Отаман писав: «Всі ці люди були терором примушені деякий час працювати в новому війську, а потім були погловно ліквідовані як свідки масових злочинів. Особливо була тортурована Анна Боровець, щоб виявити деякі теємниці чоловіка, а головним чином