Читати книгу - "Поетичні твори, Федькович Юрій"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
А мене забудуть.
Нехай і так, що ж робити?
На все божа воля.
А я за вас у Сучаві
Святому помолюсь.
ІЗ КОЛОМИЙСЬКИХ ПОЕТИЧНИХ ЗБІРОК
На могилі званого мого брата Михайла Дучака у Заставні
«Чого мовчить він, як могила? -
Усі камраття говорили,-
Чого він плаче уночі,
Чого, на стойці стоячи,
Скитається, як морська хвиля?
Хіба ми всі єму немилі?
Нехай же сам собі мовчить!..»
І скеля висока, і море глибоке,
І гордий Венедик 44 - всьо спить,
Лиш бранець в касарні високо-високо,
Високо в віконці сидить.
І як то човенце без китви, весельця
Та буря туряє, мете,
Так думка полоха зарізане серце,
Терновий вінець му плете:
«Чи ж перебреду я то солоне море,
Чи тут мене срібними вб’ють?
Бувайте здорові ви, гуцульські гори,-
Тут глинов присипють, ох, тут!
А шовком голівку ніхто тут не зв’яже,
Ні груди не прийде укрить;
Хто ревне заплаче, хто серце покаже? -
Хіба лиш орев засипить!
Коби-то хоть мати товариша свого,
Щоб душу студену нагріть!
Людей без рахуби, а серця й одного
Немає між ними, ох, ніт!»
І ревно заплакав некрут молодинький,
На руку голівку склонив,
Як габа по морі, так билось серденько,
Князь-місяць за туром гонивсь,-
Поховзся та й упав у море.
…А ти так пишно, як та воля,
Перед касарнев уночі,
Касарську стойку стоячи,
Слухав єси отсі глаголи,
І знов походжував поволі,
І тихо плакав ходячи.
«Ходім, брате-новобранче,
В сербський монастир
Да найдімо двох ченчиків
Читати пластир.
І будуть нам два ченчики
Псалтирю читать,
І будуть нас на утрені
В брати постригать;
І будуть нас на утрені
Перстенем ломить,-
І будемо вовік віка,
Як рідні, два жить.
Ти у мені, я у тобі -
Так будем тривать.
А щоб люди не казали -
Не будем казать.
І буде нам одна слава
І доля одна -
І підем ї пошукати
В неділю до дня…
В неділеньку ранесенько
Доля вставала,
А як стало на всеношне,
Вона купалась.
Купалася вона в морі
Да на камені,
А ми оба закралися,
Сукні забрали.
А вна за мнов загналася,
А я утікав,
А як убіг у церкову,
Піп нас повінчав.
У п’ятницю з райських дверей
Кровця да текла,
А в суботу наша доля
Проскури пекла.
А проскура покотилась -
Ми за нею йшли
Та до зорі вечірньої
На наніч зайшли.
А зіронька про місяця
У нас питала;
Ми не вміли оповісти -
Вона плакала.
А шаблі нам поржавіли
Від єї сльози…
А ти, святий за райськими,
Ти нам поможи!»
І як казали, так і сталось:
Пслатир і утреню наняли,
По таляру попові дали,
Аби їх перснем розламав
А як домів поодпущали -
Вони гарненько попрощались,
І тричі на рік обіцялись,
Оден у одного бувать…
«Чогось мені тяжко, чогось мені важко,
Чогось в мене серце болить;
В одно мені, любко-голубко, нанашко,
В одно мені братик ся снить.
І снить він мені ся в дворах на помості:
Новая світлиця, столи,
А поза столами весільнії гості -
Ох, вайльо, як в серці болить!
А перед столами чотири бояри
У чорних киреях стоя,-
Ох, стали вни, стали, як чорнії хмари,
Нанашечко, утко моя!..
А він мід не носить, а він їх не просить,-
Ні оком не моргнуть, німі…
«Збирайся!» - гукнули, аж стіни здригнулись…
Ох, дайте водиці мені!
А другі під стіньми - все рижими кіньми -
Собі знов: «Рушаймо, вже ніч!»
«Ще писану хвильку, одну ще годинку…»
«Не можна, не можна,- пріч, пріч!»
І вхопили, кляті, насилу го з хати,
Помчались хто знає, куди;
Лиш чуть, як просився, як плакав, як бився…
Водиці, нанашко, води!
Нанашка мовчала, слівця не казала:
«Не плач ти, мій милий, не плач!
Я дам щось напиться - не буде вже сниться,
Я куплю ти в місті колач,
Лишень не плач ти, мій легіню!..»
А він опівночі в неділю
Без свічки коника сідлав,
Без свічки кармазин вбирав,
При зорі з двору виїжджав.
Пішов товариша відвідать -
Нанашці й слова не сказав.
«Вийди, вийди, товаришу,
До мене надвір,
А що люди говорили,
Ти людям не вір.
Бо ті люди говорили,
Що зоря німа
Та що у нас в Чорногорі,
Барвінку нема.
А учора в Чорногорі,
Як місяць сходив,
Наш отаман молоденький
У зброї ходив,
До місяця кривавії
Ручки обзирав,
А як зійшли косарики,
Він їх умивав.
І не міг він, молоденький,
Криваві умить,
А як зоря придивилась -
Забула світить.
…У Києві під Лаврою
Там лірник сидів 45
Да аж вісім же він пісень
На ліру завів.
А як же він вісім пісень
На ліру заграв -
З найстаршої маковиці
Камінь ся зірвав;
Упав єму перед ноги,
Упав та й просив,
Щоб не співав вісім пісень,-
Урве монастир.
…Три жовняри молоденькі
З обозу да йшли,
Да й дівчину заручену
На лаві найшли.
«Ох, боже мій милосердний,
Коби вна жива,
Я би з нею покохався
Хоть рочок, хоть два».
«Ох, боже мій милосердний,
Коби вна жива,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поетичні твори, Федькович Юрій», після закриття браузера.