Читати книгу - "Амстердам"

Клайв задихнувся, віджбурнув постільну білизну і став у шкарпетках біля тумбочки, щоб обмінятися останніми образами. Вернон кинув слухавку, якраз коли Клайв сам збирався її кинути. Не спромігшись зашнурувати черевики, він розлючено побіг сходами вниз, лаючись на бігу. Ще не було п’ятої години, але він уже хотів випити, він заслужив на випивку, він зацідив би тому, хто став би йому на заваді. Але він був, звісно, сам, і слава Богу. Зробив собі джин-тонік, причому побільше джину, і став біля сушарки для посуду, щоб перехилити все одним духом — без льоду й без цитрини, і гірко думав над цією обурливою розмовою. Обурливою! Він подумки складав листа, якого хотів надіслати цьому мерзотнику, якого хибно вважав за друга. Його, з його щоденною біганиною по колу, з його мисленням підступного, цинічного інтригана, з його вкрадливою, лицемірною, пасивно-агресивною слизькістю! Варвар Голлідей, який нічого не знає про те, що таке творення, тому що сам він за життя не зробив нічого доброго, і його пожирає ненависть до тих, хто на це здатний. Ця його вбога міщанська гидливість видається ним за моральну позицію, а насправді він сам по лікті в екскрементах, насправді він своє шатро поставив на екскрементах, і для просування своїх ницих інтересів радо зганьбить пам’ять про Моллі та підштовхне до прірви такого тонкошкірого дурника, як Гармоні, викликавши до нього ненависть згідно з приписами жовтої преси, і весь цей час розпинатиметься, доводячи сам собі та будь-кому, готовому слухати, що він виконував свій обов’язок, що він служив якійсь високій меті. Він божевільний, він хворий, він не заслуговує на існування!

За цю кухонну сесію ненависті було допито до дна другу склянку, потім третю. Клайв знав з багаторічного досвіду, що лист, надісланий з люті, лише вкладає зброю до ворожих рук. Це законсервована отрута, яка в майбутньому буде використана проти тебе. Але Клайв хотів щось написати саме зараз тому, що за тиждень уже не матиме таких сильних почуттів. Він пішов на компроміс: напише стислу листівку, яку залишить відлежатися, а за день надішле. «Твої погрози приголомшили мене. Так само як і твоя журналістика. Та ти заслуговуєш на відставку! Клайв». Він відкоркував пляшку «Шаблі» та, нехтуючи лососем у власному соку (риба чекала в холодильнику), піднявся на верхній поверх, сповнений войовничого завзяття одразу ж почати роботу. Настане час, коли нічого не лишиться від Варвара Голлідея, а от від Клайва Лінлі лишиться його музика. Робота — спокійна, наполеглива, звитяжна робота — стане своєрідною відомстою. Але войовничість не надто допомагала зосередитися, як і три порції джину і пляшка вина на додачу, тож за три години по тому Клайв досі роздивлявся ноти на фортепіано, скоцюрбившись у робочій позі, з олівцем у руці, морщачи чоло, але чуючи і бачачи лише миготливу карусель власних думок: одні й ті самі конячки ганяли по колу, припнуті до плетеного пруття. Ось вони знову з’явилися. Це обурливо! Поліція! Бідолашна Моллі! Лицемірний покидьок! Хіба це називається моральними принципами? По вуха у лайні! Це обурливо! А як же Моллі?..

О пів на десяту він підвівся, вирішивши опанувати себе, випити червоного вина і продовжити роботу. Ось же його тема, його пісня, виписана на сторінках, спрагло очікує на його увагу, вимагає натхненного перетворення,— а ось він, живий, енергійний і зосереджений, готовий до неї взятися. Але внизу він затримався на кухні, знову зайнятий вечерею, слухаючи по радіо історію марокканських кочовиків-туарегів, а потім, узявши третій келих «Бандолю», пішов блукати будинком, як антрополог, досліджуючи власне існування. Він не був у вітальні вже тиждень, і тепер дрейфував величезною кімнатою, роздивляючись картини і світлини, немов уперше, проводячи рукою по меблях і знімаючи речі з коминка. Ціле його життя було тут, і яке насичене! Гроші на купівлю навіть найдешевшої з цих дрібничок були зароблені вигадуванням звуків, розташуванням нот одна по одній. Клайв уявив, що все це тут з’явилося, бо йому так заманулося, усе створено без чиєїсь допомоги. І він випив за свій успіх до дна й повернувся на кухню наповнити келих, перш ніж вирушити на екскурсію до їдальні. О пів на дванадцяту він знов опинився перед своїми записами, але ноти не бажали слухатися, навіть його, і він змушений був погодитися з собою, що серйозно впився — та хто б не впився після такої зради? На книжковій шафі стояла напівпорожня пляшка віскі — напій він узяв із собою в крісло Моллі, а в програвач уже було вставлено щось із Равеля. Клайвовим останнім спогадом за цей вечір було те, як він підняв пульт дистанційного керування і спрямував на програвач.

Прокинувся він за кілька годин з навушниками, що зсунулися йому на обличчя, і зі страшенною спрагою після сну, в якому він окаряч ліз через пустелю, тягнучи на собі один-єдиний рояль кочовиків-туарегів. Він попив з крана у ванній, уклався в ліжко та пролежав там у темряві кілька годин з розплющеними очима, змучений, спраглий, без сну, знову примушений спостерігати свою карусель. По шию в лайні? Моральні принципи! Моллі?

Коли він уранці отямився від короткого сну, то збагнув, що біг творчої радості зупинився. Це була не просто втома і похмілля. Щойно Клайв сів за фортепіано і спробував кілька тактів варіації, то виявив, що не лише цей пасаж, але й цілий рух музики у ньому вмер — зненацька став попелом на вустах його[35]. Клайв не наважився думати про саму симфонію. Коли зателефонувала секретарка, щоб домовитися про останні сторінки, він був різкий з нею, і довелося передзвонити й вибачитися. Він вийшов прогулятися, щоб провітрити голову і надіслати Вернону листівку, яка за перечитування здалася шедевром стриманості. Дорогою Клайв купив «Експерта»; щоб зберегти зосередження, він не визнавав ні газет, ні телебачення, ні радіоновин, тож проґавив увесь розвиток подій.

Потім, удома, коли він розклав на кухонному столі газету, стаття стала для нього шоком. Гармоні позує перед Моллі, та ще й манірно-жіночно, і камера в її теплих руках, її живе око вихоплюють те, що зараз бачить Клайв. Але перша шпальта викликала зніяковіння не тому — чи не лишень тому,— що чоловіка зловили на гарячому, в такий інтимний момент, а тому, що газета сколотила мильну піну, задіявши такі потужні ресурси. Так ніби збиралася розкрити злочинну політичну змову чи знайти труп під столом у міністерстві закордонних справ. Так непрактично, так недалекоглядно, так неяскраво. Ще й бездарно у відчайдушному намаганні виявити жорстокість. Як-от перебільшена глумлива карикатура, яку