Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Зосима з Киликії, що був єпископом у Вавилоні
Преподобний Зосим, прозваний киликійцем, бо з краю Киликійського родом був, з юности Бога полюбив і світу відрікся, на Синайську гору прийшов, і в чернечий одягнувся чин, і догоджав Богові добре. Забажавши безмовнішого пустельного життя, коли молодим ще був, пішов у краї Ливії і там, у пустелі, на одному місці, названому Аммоніяк, оселився і почав жити сам на самоті, одному Богові скоряючись. Ходячи ж тою пустелею, зустрів одного старця, що волосяний одяг колючий носив. Коли до нього наблизився і хотів поклонитися і прийняти благословення від нього за звичаєм, старець випередив його і сказав: "Нащо сюди прийшов, Зосиме, іди звідси, не можеш-бо тут сидіти". Зосим же, думаючи, що віддавна знає його старець, поклонився йому і, попросивши благословення, сказав: "Вчини любов, отче, скажи мені, звідки мене знаєш?" Старець же відповів йому: "Два дні тому явився мені хтось дивний видінням і сказав: "Ось іде до тебе монах із Синаю на ім'я Зосим. Не благоволи йому в пустелі цій перебувати з тобою, бо хочу йому доручити Церкву Вавилонську в Єгипті". Сказав це старець Зосимові, відійшов від нього на відстань кинутого каменя і став на молитві, піднісши руки до Бога. Молився ж десь дві години і, закінчивши молитву, прийшов знову до Зосима. Обійнявши по-батьківськи, поцілував його, кажучи: "Дитино люба, добре, що прийшов сюди, Бог тебе привів до мене, щоб ти віддав тіло моє землі". Спитав же Зосим старця: "Скільки літ, отче, на цьому місці перебуваєш?" Відповів старець: "Сорок п'ятий рік виповнюється мені тут". Коли сказав це старець, просвітилося лице його, наче вогонь, і знову до Зосима промовив: "Мир тобі, дитино, молися за мене". Те сказавши, ліг на землі і відійшов до Господа. Зосим же блаженний, розкопавши землю, поховав чесне тіло великого того старця. Пробув на тому місці два дні, тоді повернувся в Синай, славлячи Бога.
Коли ж перебував у монастирі своєму на Синаї, прийшов до нього один розбійник, просячи його й кажучи: "Змилуйся наді мною, авво, і в чернецтво мене прийми, щоб у безмовності плакав я над гріхами своїми. Багато вбивств я сподіяв — і хочу покинути всі погані діла свої, і каятися у всі дні життя мого". Преподобний же Зосим, повчивши, одягнув його в чернечий образ. Через короткий час сказав до нього преподобний: "Повір мені, дитино, що тут перебувати тобі неможливо, бо якщо довідається якийсь князь про тебе, візьме тебе, також і вороги твої убити тебе можуть. Послухай мене, я відведу тебе в далекий монастир". Взявши його, повів у киновію авви Доротея поблизу Гази і, там його залишивши, сам знову до себе повернувся. Прожив же брат той у киновії літ дев'ять і, навчившись Псалтиря і весь чин чернечий засвоївши, повернувся знову до преподобного Зосима, кажучи: "Змилосердися наді мною, отче, дай мені одяг мій світський, чернечий же від мене візьми". Преподобний же, зжалившись, сказав йому: "Чому, дитино?" І сказав йому брат: "Ось дев'ять літ, як же сам знаєш, отче, перебував я в киновії, і, скільки міг, постив, і повстримно жив, з усілякою покорою, і мовчанням, і страхом Божим скоряючись всім. І сподіваюся на безконечну Божу доброту і невимовне Його милосердя, що безліч гріхів моїх простив мені. Проте завжди бачу дитину, що стоїть переді мною і каже: "Чому ти мене вбив?" Це бачу не лише уві сні, а й наяву: і в церкві на відправі стоячи, і до Божественних Таїнств приступаючи, і на трапезі, коли з братами їм. І ні на одну годину не дає мені перепочити, куди йду, там перед собою бачу ту дитину, що каже мені одне це: "Чому мене вбив?" Через те, отче, хочу піти туди, де розбій чинив, щоб мене взяли і віддали на суд, хай помру за дитину ту, через нерозум убив її". Взявши від преподобного отця одяг світський й одягнувшись у нього, пішов у світ. Прийшов він до міста Діосполя, взяли його і наступного дня відтяли йому голову — відійшов до Бога, кров'ю своєю омивши гріхи свої.
Преподобний же Зосим, маючи ненастанне бажання жити в пустельній безмовності і бути від людей цілком віддаленому, знову задумав залишити гору Синайську. Вставши й учня свого Йоана взявши, пішов у Порфирот — так називалася пустеля. її проходячи, зустрів двох пустельників: один був з Галатії, на ім'я Павло, другий — із Мелетинського краю родом, на ім'я Теодор, із монастиря авви Євфимія Великого. Обидва мали одяг зі шкіри буйвола. Й оселився Зосим з учнем своїм поблизу тих пустельників десь за два поприща, і прожив там
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Житія Святих - Червень, Данило Туптало», після закриття браузера.