Читати книгу - "Злодійка, яка смикнула лихо за косички"

-- Треба валити з Люсерніса.

-- За такі гроші вбивці поженуться за тобою в будь-яке місто на Драконовому морі. Будь-хто, хто хоча б трохи схожий на тебе, отримає ніж в серце. Найкраще, що ти можеш зробити – це знайти й розібратися з тим, хто запропонував контракт. Або запропонувати більше.

-- Ага, звісно. Відвернися на хвильку, поки я витягну тисячу марок зі сраки. – Це був сарказм, та він підкинув мені ідею. Коштовну, але все-таки ідею.

-- Це була всього лиш пропозиція. Навіщо відразу гарячкувати?

-- Бо те, що за мою голову призначили нагороду, не покращило мені настрій, -- я глибоко вдихнула.

-- Ми все владнаємо, Амро. От побачиш. Давай, ходімо, -- він простягнув руку і допоміг мені встати.

-- Хольгрене?

-- Що?

-- Чому ти допомагаєш мені?

Його чоло насупилося.

-- А чом би і ні?

-- Бо я опинилася у возі з лайном і якщо ти допомагатимеш мені, то тобі не вдасться вийти з цього чистим.

На його обличчі з‘явилася одна з рідкісних посмішок. Рідкісних, бо вона не була зверхньою. А принаймні, не надто зверхньою.

-- Ти мені подобаєшся, Амро. Ти компетентна і маєш клепку в голові. Справжній професіонал. І було б непогано мати тебе в боржниках. Достатньо тобі причин?

-- Не зовсім.

Він засміявся.

-- О, Боги, яка ти недовірлива. Ходімо, не втрачай часу. Чим довше той пес буде без опіки, тим більшої шкоди наробить.

Він витягнув з кишені потертий шматок мотузки й вручив мені.

-- Обв‘яжи навколо зап‘ястка.

-- Що це?

-- Звичайний амулет. Він підкаже допитливим очам, що вони не бачать нічого цікавого. Не хочеться пробиватися з боями вулицями міста.

-- Чарівний?

-- А ти як думаєш?

-- На як довго його вистарчить?

-- Він буде діяти два чи три дні.

-- Наскільки він ефективний? І як взагалі це працює?

-- Залежить. На когось, хто тебе добре знає він не вплине. Вони бачитимуть тебе такою, яка ти є. Для всіх, хто не знає тебе, ти будеш просто ще одним обличчям в натовпі. Нічим не примітним. Але будь-який фізичний контакт зведе цей ефект нанівець.

-- А якщо я просто розмовлятиму з кимось?

-- Чим довше триватиме бесіда, тим менш ефективним він ставатиме. Обмін люб‘язностями не розвіє чарів. Гаряча дискусія – так.

-- І скільки ти береш за таку цяцьку?

--Якби я ними торгував, то міг би брати десь по п‘ятдесят марок. Але я не продаю свої вміння, Амро. Принаймні не напряму.

-- Чому в біса ні?

-- Ні й усе.

Я заткнулася, здатна зрозуміти натяк, коли мене це влаштовує. Однією рукою зав‘язала мотузку на зап‘ястку, зубами затягнула ґудз. І ми вирушили в дорогу.

Я зрозуміла, що амулет Хольгрена справжній, коли ми дійшли до Доньчиного моста і ніхто не звернув на мене увагу, не дивлячись на мою лису голову. Хольгрен в біса добрий маг. Я знов задумалася, чому він заробляв на життя крадіжками.

-- -- --

Не дивлячись на заявлену допитливість, Хольгрен не поспішав переплавляти жабу. Я думала він кине її в тигель і розведе вогонь. Замість цього він бурмотів про якусь підготовку, що включала в себе виставлення захисного периметра і багато чого ще. Я й гадки не мала про що він балакає і чесно кажучи, мене не надто обходили деталі.

-- Скільки часу? – запитала я його.

-- День, може два. Швидше два. Я вирішив проявити обережність.

-- Добре. Я хочу бути присутня, щоб побачити, що там всередині, хоча тільки Керф знає навіщо. Але мені потрібно залагодити кілька справ. Впевнений, що браслета вистачить ще приблизно на день?

-- Якщо в твоїй спині з‘являться якісь ножі – я поверну тобі всі гроші.

-- Ти мене заспокоїв.

-- Коли повернешся – не стукай. Тепер двері тебе знають, а я не хочу, щоб мене турбували.

-- Гаразд. Але тобі дійсно варто відпочити. Ти виглядаєш, як п‘ять кілометрів поганої дороги. Коли ти востаннє спав?

Він відмахнувся. Я хотіла запитати його про волосся Боша, але він був такий заклопотаний власними справами, що я не відважилася. Це могло почекати. Я не горіла бажанням побачитися з Бошем знову. Коли я вислизала в двері, Хольгрен підвів погляд від великої старовинної книги, яку вивчав.

-- Амро?

-- Га?

-- Будь обережною.

-- Я завжди обережна.

І закрила двері. Я вирушила погомоніти з Дарувнером.

Розділ 15

Фенгал Дарувнер був моїм посередником і баригою майже відколи я з‘явилася в Люсернісі. Я познайомилася з ним через кілька тижнів після того, як зійшла з корабля. Він дав мені перше замовлення. Завжди був чесним і надійним, звичайно якщо це не суперечило його власним інтересам. За ці роки я принесла йому купу награбованого добра. Завдяки один одному ми маємо хліб і до хліба.

Він великий, круглий чолов‘яга з червоним носом і щоками когось, хто не проти хильнути. До обіду він не брався за стакан, а після вже не полишав його. За його веселими, батьківським жартами ховався гострий розум. Він довго прожив по той бік закону, а нажив так мало ворогів, що не варто й