BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів 📚 - Українською

Читати книгу - "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"

148
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів" автора Вольфґанґ Шивельбуш. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 26 27 28 ... 39
Перейти на сторінку:
згубною лише горілку. «Шнапс — ось наш ворог», — так формулював алкогольну політику соціал-демократів наприкінці ХІХ століття Карл Каутський. Вино й пиво вважалися не те що необов’язково шкідливими, а навіть фізіологічно й політично доброчинними. Енґельс, описуючи алкогольну залежність у пролетарському середовищі, завжди бере за засновок, що єдиною причиною цього лиха є горілка.

«Поступ» пияка

Звернення до давньої іконографічної моделі життєвих етапів пристосоване тут до еволюції пияка: на висхідній лінії вона сягає верхівки втіхи, щоб відтак тим стрімкіше ринути вниз — через фізичний і моральний занепад аж до самогубства. Середина ХІХ століття

«Хмілемір» (с. 181)

Іще один приклад того, як антиалкогольна пропаганда ХІХ століття шукала способів графічно якнайдошкульніше засудити поширення або посилення пияцтва. Шкала охоплює інтервал від «утримання» до «п’яний як чіп» із невеличкими ілюстраціями до кожної стадії

Джин і вода (с. 182-183)

Напучувальне протиставлення у дусі Гоґартових «Джинного провулка» й «Пивної вулиці». Це зображення з часів розквіту вікторіанської доби посувається значно далі за уявлення про поміркованість ХVІІІ сторіччя, адже воно таврує навіть пиво як хмільний напій, вимагаючи цілком безалкогольного питва. Із поверненням питної води починається новий етап, увінчаний появою американської «Кока-коли»

Він заходить так далеко, що навіть креслить, хоч і обережно сформульовану, аналогію між алкогольним ступором і політичною непритомністю, з одного боку, і вином та революційною пильністю — з другого. «Я ще дуже добре пам’ятаю, — пише він у праці «Прусська горілка в німецькому райхстазі», — як наприкінці 20-х років дешевизна цін на горілку раптом поширилась на Нижньорейнський промисловий округ. Зокрема в Берґзькому окрузі, і особливо Ельберфельд-Бармені, маса робітничого населення почала пиячити. [...] Можна навіть поставити питання, чи не пояснюється та апатія, з якою саме північнонімецькі робітники поставилися до подій 1830 р., що не пробудили їхньої активності, — чи не пояснюється ця апатія в значній мірі горілкою, під владою якої вони тоді були більше, ніж коли б то не було. Серйозні і особливо успішні повстання виникали тільки в виноробних районах або в тих німецьких державах, які більшою чи меншою мірою захистили себе від прусської горілки митами. Це не єдиний випадок, коли горілка рятувала прусську державу»[32].

Споживання вина й пива не лише не завдає шкоди робітничому класові, а й просто-таки є конечним для його згуртованості — Каутський доходить такого висновку 1891 року, відразу після скасування «Законів про соціалістів»[33]. На відміну від прихильників суворої непитущості, на взірець Вік­тора Адлера, він констатує: «Для пролетарів у Німеччині відмова від алкоголю означає і поготів відмову від будь-яких товариських зібрань; у пролетаря немає салону, він не годен приймати друзів і колег у власній світлиці; якщо він хоче зустрітися з ними, якщо хоче обговорити з ними якісь справи, то просто змушений іти до корчми. Політика буржуазії може без неї обій­тися, але ж не політика пролетаріату» (курсив в оригіналі).

Визнаючи політичну значущість корчми, Каутський має на увазі становище в Німеччині за часів законів, запроваджених із метою тиску на соціалістів, за якими всі офіційні місця зібрань закрили, а для зустрічей була доступна лише корчма. Утім, погляд на історію європейського робітничого руху засвідчує, що корчма вже від початку мала центральне практичне значення. Перші об’єднання робітників в Англії — «Friendly Societies» (товариства взаємодопомоги) і «Trade Unions» (тред-юніони, або профспілки) — збираються у пивницях. Учасники таких зібрань дискутували п’ючи і пили дискутуючи. На час страйків робітничі пивниці перетворюються на місця зібрань і комунікаційні центри, і така практика актуальна й досі. У ХІХ сторіччі корчма є для робітничого класу таким самим важливим місцем, як і каварня ХVІІ—ХVІІІ століть для міщанства. Можна навіть сказати, що алкоголь, який тут випивають, має порівняльний соціально-фармакологічний ефект із тим, що його два сторіччя перед тим мала кава. І алкоголь, і кава стимулюють певні якості й здібності, що їх відповідний клас має за вирішальні. Як кава стимулює раціональність, тверезість та індивідуалізм, так алкоголь сприяє пролетарським чеснотам колективізму і солідарності. Прихильники цілковитої абстиненції серед соціалістів, як-от Віктор Адлер, котрі збиралися відібрати в робітників алкоголь і корчму, фактично намагалися накинути робітничому класові міщансько-пуританську модель. Найрадше їм кортіло перепустити всіх пролетарів через таку-от гігантську каварню. Такі ж теоретики, як хоч би Енґельс і Каутський, натомість виразно усвідомлювали, як глибоко ввійшли алкоголь і пивниця у пролетарську культуру та ментальність і що класову боротьбу слід провадити не без них, а лише разом із ними. «Без корчми, — говорить Каутський, — для німецького пролетаріату немає не те що товариського, але й політичного життя».

6. Ритуали

Хто заходить до кнайпи (пивниці), той потрапляє в інший світ. Абстрактний принцип обміну тут почасти втрачає силу. Так, що правда, то правда: за пиття треба платити. Господар — це водночас і купець. Та поза тим тут панують інші правила, ніж у щоденному житті.

«Неділя пополудні. Троє чоловіків при барі. Кожен платить за себе... А тоді заходить четвертий, замовляє чарку і випиває лише половину. Тоді каже чоловікові за шинквасом: “Чотири чарки для нас”. Починається спілкування; за якусь часину хтось інший із-поміж тих чотирьох замовляє чотири чарки. Двоє ще не виставляли, вони безробітні, але один із них таки виставляє втретє. Після того як чарки принесли, безробітний виходить із кнайпи, але залишає недопиту чарку на знак того, що іще повернеться. За п’ять хвилин він справді повертається, допиває чарку і замовляє ще чотири. Відтак коло замкнулося. Згодом він розповідає мені, що, власне, не хотів цього робити, бо не має досить грошей. Аби взяти їх, йому довелося зайти додому. Мовляв, не личило випадати з товариства».

Цей протокол надибуємо в одному соціологічному дослідженні з проекту «Mass Observation», яке здійснили наприкінці 1930-х років в Англії, щоб вивчити й зафіксувати норми поведінки при питті у кнайпі ХХ сторіччя. Описана сценка цілком буденна. Вона знайома кожному з власного досвіду, це неписане зобов’язання виставляти у відповідь, навіть якщо тобі не хочеться, ба навіть якщо ти собі цього, відверто кажучи, не можеш дозволити. Ми відчуваємо, що осоромилися б, якби не дотримувалися цих правил.

Утім, цей примус чинний лише в кнайпах і лише коли йдеться про споживання алкогольних напоїв. Уявити собі таке, скажімо, в ресторані було

1 ... 26 27 28 ... 39
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів"