Читати книгу - "Кохай без правил, Ольга Манілова"

Не стану зачіпати старого, але мені треба поговорити з Ритою.

— Почекай мене! — виривається в мене крик. — Чекай мене тут, Рито!

На підході до повороту, за яким розташовані двері до кабінету головного лікаря, усі мої досі заціпенілі м'язи перетворюються на пружні лопаті з м'яса. Тому, що Рита так і не обернулася на мій крик і тому, що я не пам'ятаю, коли був так рішуче налаштований востаннє.

— Я так і знав, що це стане проблемою, — сопе Уланов.

Лікар поглядає на мене лише краєм ока, коли я впираюся долонями в стіл, за яким він сидить.

— Ваня, — застережливо заводить тренер із глибини кімнати. — Вже дозволь мені висловитися, але подібне — зайве в цьому...

— Набирай Салазарова і просто зараз, — киваю я головному лікарю.

Той крекче, коли робить спробу встати, але мій погляд його зупиняє.

— Це й ламаного гроша не варте. Олівере, ти поговори з ним, — нерішуче вказує Уланов на мене.

— Дай телефон.

Він кілька секунд витріщається, і, кидаючи нерозбірливу ремарку в бік тренера, простягає телефон. Я киваю ще раз.

— Розблокуй його, давай.

Мовчання, що повисло в кімнаті, безумовно, прискорює рухи Уланова, і я швидко знаходжу ім'я власника клубу в списку контактів і врубаю гучний зв'язок.

— У нас із тобою проблема, і не одна, — без церемоній починаю я, коли Салазаров підіймає слухавку. — Але останню ти точно вирішиш миттєво. Те, що ви придумали сьогодні, повторюватися не стане, так ясно? Ти і я ось просто зараз уже домовилися, так. Ніколи більше.

— День добрий, — як завжди, оманливо м'яко відповідає Салазаров. — Резницький, я гадаю?

— Ти не гадай, а запам'ятовуй. У твого клубу тільки один капітан, і доведеться твоєму клубу змінитися, тому що є проблема, Данило.

— У мене ніколи немає проблем. Але я завжди готовий вислухати твою пропозицію.

— У мене немає пропозиції, — залізним тоном відрізаю я. — Є тільки факт: перестаньте лізти у справи клубу, коли не просять. Це не так працює.

— Так-так, га.

З його боку зв'язку лунає шелест, ніби він розгортає кляту цукерку. А потім він однозначно починає інтенсивно жувати й, судячи зі звуків, власник клубу "Скалозубів" вельми полюбляє грильяж.

— Ти отримуєш бажане від клубу? — киваю я, хоча співрозмовник і не бачить мене.

— У мене немає жодних нарікань, Артуре, — зітхає Салазаров, а потім ще, мабуть, у зубах колупається. — Ви з хлопчиками робите великі гроші. Мені й інвесторам. Хіба від клубу немає зворотної віддачі? Ти хочеш переглянути контракт?

— Ти знаєш, чого я хочу. Займайся своєю справою, а ми будемо займатися своєю. І Риту, — мені доводиться розтискати зуби, щоб вимовити її ім'я виразно в його присутності, — не вплутуй у це.

— Рита-Рита. За десять років, що я знайомий із нею, вона нікому не... дарувала ляпаса.

Десять років? Він хоче сказати, що знав її підлітком?

— Ця розмова зараз буде закінчена, — зриваюся я. — Ти мене зрозумів. Мені знадобиться всього одна гра, щоб ти потім клуб по шматках збирав, тож вибір за тобою.

— А що гра, ти й без гри можеш усе підірвати, — хмикає Салазаров. — Відчайдушний ти, Резник. До речі, Жмот багато чого мені про тебе розповідав.

З огляду на те, що Жмот був прекрасно обізнаний, яким чином і з якої причини я потрапив у великий спорт, то це, безумовно, наживка, щоб збити мене з пантелику.

Смішно.

— Якщо трапиться ще один епізод виховного показного самоуправства, — я підіймаю очі на Уланова лише на мить, — то це вже ти будеш дзвонити мені. І запам'ятай...

З його боку лунає такий шум, що я змушений зробити паузу. Уланов нервово схоплюється з крісла.

— Перепрошую, — переривається голос Салазарова, ніби він тепер говорить здалеку, — я ось прямо посеред Середземного моря, хоча не сезон, ну ти розумієш, і вертоліт довго не міг приземлитися на яхту. То що ти там казав?

— Кінчай концерт, — продовжую я таким самим тоном. — Ти мене чудово зрозумів.

— О так, — тягне він із посмішкою в голосі. — А ти в кабінеті в Івановича? Джентльмени... усі, хто присутні, почекайте за дверима, нам з Артуром потрібно обмінятися думками. Рита там?

— Рита не там, — практично гарчу я, як тварина, бо цьому клоуну вдалося мене розлютити.

— М-м-м, — відгукується він. — Подай сигнал, коли мою вказівку буде виконано.

Подай сигнал, чорт забирай. Якщо розчавлю смартфон кулаком, досить очевидний вийде сигнал?

— Давай, слухаю, — кажу я, коли тренер, який виходить останнім, зачиняє двері з іншого боку.

— Так що сталося? Ключки не того кольору? Прибиральниця знову вкрала рушник Стоянова? Хтось впав у кому?

— Якщо ти ще раз провернеш подібне з Ритою, мудило, — нарешті вільно кажу я, оскільки ми залишилися удвох, — це вже буде не справа клубу. Це буде особиста справа.

— А-а-а. Знаєш, ти принесеш "Скалозубам" багато перемог і багато мільярдів, але тільки за однієї умови. За умови голови на плечах. Хм, приєднаної до шиї та хребта, ну... таке. — Він ніби перемикає зв'язок, бо звук стає чистим. — А сьогоднішній інцидент — це твоя відповідальність, уявляєш? Що ж ти не знаєш, які справи у твоєму клубі намічаються? Чого не передбачив? Мені зателефонував Уланов, пояснив настрій, і тебе при цьому дзвінку не було. Тебе взагалі немає при дзвінках, Резнику.

— Ти невинну людину кинув у гущу... цього лайна, а тепер і брешеш. У мене достатньо впливу, — жорстко підкреслюю я, — щоб стати довбаним президентом. Ось прямо завтра стану, тому що в мене є ім'я. Подивимося, як тобі сподобається ця гра, якщо ти продовжиш вплутувати сюди дівчинку. І знаєш, якби я став президентом, то не зробив би тебе міністром спорту. Відчепися від нас.

— Дівчинку, — коротко сміється Салазаров. — О ні, навіщо тобі обиратися президентом, ти б став прокурором і дав собі ж п'ять.