Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

Остап все говорив і говорив, приховуючи те, що стурбований, засмучений і ревнує. Він уже пошкодував, що залишив дівчину так надовго після єдиного поцілунку. Якби перед від'їздом у нього було трохи більше часу, він би постарався, щоб Яна не забула жодної хвилини з їхніх зустрічей. Але йому довелося летіти за обладнанням.

Остап упізнав темноволосого хлопця, який щось нашіптував Яні на вухо. Той танцював з нею в той вечір, коли вони познайомилися. Іншого він не пам'ятав.

Чи можливо, що вона передумала й не хоче з ним зустрічатися?

Йому не хотілося в це вірити. Неприємне відчуття вибивало з колії та нагадувало, чому досі він не дозволяв собі серцеві прихильності. Вони відволікали його від роботи, вносили сум'яття в життя, а цього Остап не любив. Він все розпланував на декілька років наперед, але потім в його житті з'явилася Яна, і колишні плани не здавалися такими вже вдалими.

Остап зібрався з думками, зосередився та закінчив доповідь, і тут же переконав головлікаря в необхідності іншої розмови — в терапевтичному відділенні.

Яна. Він майже не дивився на неї, але й інших не бачив теж. Миле та серйозне обличчя, ясний довірливий погляд — все саме так, як він запам'ятав.

Якщо ця дівчина передумала, і їй подобається хтось інший, він повинен переконати її передумати. Яна стала занадто важливою для нього, особливою. Не суттєво, скільки часу вони знайомі. Раніше жодна з жінок не викликала в Остапа власницьких емоцій.

Відкинувши сумніви, він попросив завідувачку відділення для координації роботи та для знайомства з лікарнею виділити йому на допомогу лікаря, і переконав її, що кращої кандидатури ніж Яна немає, оскільки з нею він вже знайомий.

Завідувачка лише підійняла одну брову й одразу ж покликала дівчину.