Читати книгу - "Брехня з присмаком правди. Книга друга, Єва Басіста"

Я довго сиділа в авто, поки завела двигун та поїхала. Мій настрій був жахливий. Всередині вирувало спустошення та розчарування.

Було прикро, що я притягнула ноги до Євгенія з відкритою душею, а він так вчинив. Звісно я визнаю, що не свята та мої дії також можна піддати критиці - я зрадила свого чоловіка. Однак чи можна це вважати гріхом, якщо я пішла від не коханої людини до тої, що люблю, отримувати задоволення? Складно...

Далі мої вуста почала розтягувати крива посмішка. В результаті на мене напала істерика. Я ніяк не могла заспокоїтися. Мені кортіло знищити все навкруги, але що це мені дасть? А нічого!

Тому я трішки себе заспокоїла, провернула ключ та поїхала. На дворі стояла місячна ніч. Від похмурого, вологого та прохолодного дня залишилися тільки калабані на дорозі, які місцями були доволі глибокими.

Невдовзі моя автівка зупинилася біля магазину, де я взяла пачку цигарок та м'ятні цукерки. Набір був веселий. Це підмітив продавець, який попри пізню годину зберігав позитивний настрій.

- Набір, як у вісімнадцятирічної, що хоче потай від батьків палити, але боїться, що почують запах, - сказав він, зиркаючи на Ліну сірим очима. Вони були такого самого кольору, як у Маланюка. У Євгенія вони мали круглу форму, а у цього чоловіка нагадували дуже витягнутий овал.

- На жаль, мені давно не вісімнадцять, - витягнула я з гаманця кошти.

- Але маєте гарний вигляд .

- Дякую за комплімент, - усміхнулася я.

- А це не тільки комплімент, - дав він мені здачу.

- А що?

- Спосіб розвеселити дівчину та запросити на каву через десять хвилин, адже саме тоді у мене буде перерва.

Пропозиція була цікава, але не настільки, аби її прийняти. Вранці цілувалася та обіймалася з одним, ввечері займалася сексом із другим, а зараз буду пити каву з третім? Ні, останнього точно не буде.

- Мабуть, не доля, - сказала я.

- Чому? - не втрачав він свого гарного настрою.

- Важко та довго пояснювати...

- Я тобі не подобаюся? - задавав цей чоловік, який мав доволі приємну зовнішність, таке запитання.

- Ні, але я просто вийшла заміж за людину, яку ніколи не любила, а дві години тому займалася сексом із тою, що дійсно кохаю, але через свою дурість образила. Тому гадаю, що кава з тобою не вписується у моє життя.

Він нарешті змінив емоцію на обличчі. Тепер він не усміхався, а невдоволено зиркав на мене.

- Я вас засмутила? - запитали мої вуста.

- Ні, - збрехав він.

Сидячи в авто, я випалила цілу пачку сигарет, а потім смоктала цукерки. Мені кортіло померти в цей момент. У голові малювалася картина, що після останньої затяжки у моєму організмі настане передозування нікотином, і я нарешті згасну. Але кому від цього стане краще?

Гадаю, що більшості буде наплювати, а буде погано лише батькам, Ральфу та деяким друзям... Цікаво, а як би відреагував Маланюк на мою смерть? Він би плакав? Чи можливо сам собі вкоротив віку?

Однак я знаю лише зараз одне - він мене дуже сильно кохає, але через його принципіальність, Ліна сидить тут. Ми могли б зараз бути разом, обійматися, обмінюватися почуттями та не думати про завтрашній день, але ні. Він все зіпсував, і тому я зараз палю, а з моїх очей котяться сльози, а мозок говорить, що досить хитатися у невідомих місцях. Треба їхати до Ральфа...