Читати книгу - "Межа Фундації"

— Перший Спікере, — сказав він, — це догмат віри, ніби саме Прім Палвер відновив хід Плану після сильного відхилення Століття девіацій. Вивчіть Головний Випромінювач, і ви побачите, що девіації не зникали ще протягом двох десятиліть після смерті Палвера, а відтоді не виникало жодної нової девіації. Цю заслугу можна приписати наступним Першим Спікерам, але це дуже неправд…

— Неправдоподібно? Звичайно, ніхто з нас не був другим Палвером, але…

— Дозвольте продемонструвати, Перший Спікере. Застосовуючи математику психоісторії, я можу чітко продемонструвати, що шанси повного зникнення девіації від будь-яких можливих дій Другої Фундації мікроскопічно малі. Можете не дозволяти мені цього, якщо вам бракує часу чи бажання побачити цю демонстрацію, яка забере півгодини пильної уваги. Альтернатива: я можу скликати повне засідання Ради Спікерів і влаштувати її там. Але це означатиме для мене втрату часу й непотрібні суперечки.

— Так, а для мене — можливу втрату обличчя. Покажіть мені цю проблему зараз. Але одне попередження. — Перший Спікер зробив героїчне зусилля з відновлення своїх позицій. — Якщо те, що ви мені покажете, нікчемне, я вам цього не забуду.

— Якщо моя демонстрація виявиться нікчемною, — сказав Гендібал з недбалою гордістю, що перемогла співрозмовника, — я відразу ж подам у відставку.

Насправді на демонстрацію знадобилося значно більше часу, ніж півгодини, оскільки Перший Спікер прискіпувався до математичних розрахунків з майже варварською енергією.

Гендібал компенсував трохи цього часу завдяки тому, як уміло обходився з мікровипромінювачем. Цей пристрій — який міг голографічно відобразити будь-яку частину величезного Плану й не потребував ані стіни, ані консолі завбільшки зі стіл, — почали використовувати лише десятиліття тому, і Перший Спікер так і не навчився з ним вправлятися. Гендібал про це знав. І Перший Спікер знав про його знання.

Гендібал причепив пристрій до великого пальця правої руки й керував ним чотирма пальцями, свідомо використовуючи свою руку так, наче грав на музичному інструменті. (Насправді він навіть написав невелику статтю про аналогії.)

Рівняння, які створював (і впевнено розв’язував) Гендібал, звивисто рухалися туди-сюди, ілюструючи його коментарі. Він міг отримувати значення, якщо це було потрібно, формулювати аксіоми та створювати графіки — і двовимірні, і тривимірні (не кажучи вже про проекції багатовимірних зв’язків).

Коментарі Гендібала були чіткі та дошкульні, і Перший Спікер здався. Його було переможено.

— Не пам’ятаю, щоб я колись бачив такий аналіз, — сказав він. — Чия це робота?

— Моя, Перший Спікере. Я опублікував основні математичні розрахунки, що сюди залучені.

— Дуже розумно, Спікере Гендібал. Такі речі зроблять вас кандидатом на посаду Першого Спікера, якщо я помру або піду у відставку.

— Я не приділяв уваги цьому питанню, Перший Спікере, але ви навряд чи в це повірите, тому беру свої слова назад. Так, я думав про це, і сподіваюся, що стану Першим Спікером, оскільки будь-хто, хто стане вашим наступником, муситиме дотримуватися процедури, яку добре розумію лише я.

— Так, — сказав Перший Спікер, — недоречна скромність може бути дуже небезпечною. Яка процедура? Мабуть, теперішній Перший Спікер теж може її дотримуватися. Хоч я і застарий для того, щоб робити такі творчі стрибки, я не такий старий, щоб не піти шляхом, який ви вторували.

Це була ввічлива капітуляція, і серце Гендібала доволі неочікувано зворушилося через цього старшого чоловіка, хоч він і розумів, що саме цього й домагався Перший Спікер.

— Дякую, Перший Спікере, адже мені дуже потрібна буде ваша допомога. Я не сподіваюся, що зможу переконати Раду без вашого просвітленого керівництва. — Ввічливість за ввічливість. — Отже, я думаю, що з моєї демонстрації ви зрозуміли, що Століття девіацій неможливо було виправити нашими заходами й що девіації не могли зникнути.

— Це для мене очевидно, — відповів Перший Спікер. — Якщо ваші математичні розрахунки правильні, тоді для того, щоб План відновився й працював так само ідеально, як, здається, нині й працює, ми мали б уміти передбачати реакції невеликих груп людей, навіть окремих осіб, з вельми великою надійністю.

— Саме так. Оскільки математика психоісторії цього не передбачає, девіації не зникли б, і вже точно не назавжди. Тепер ви розумієте, що я мав на увазі, сказавши, що недоліком плану Селдона є його бездоганність.

Перший Спікер відповів:

— Або в плані Селдона справді є девіації, або у ваших математичних розрахунках якась помилка. Оскільки я маю визнати, що план Селдона не виявляє девіацій уже більше ніж століття, виходить, що проблема таки у ваших розрахунках — хоч я й не виявив жодного неправильного висновку чи хибного кроку.

— Ви припускаєтеся помилки, виключаючи третій варіант, — сказав Гендібал. — Цілком можливо, що план Селдона не містить жодної девіації, і все ж у моїх розрахунках немає нічого неправильного, якщо вони прогнозують, що це неможливо.

— Я не бачу третього варіанта.

— Припустімо, що план Селдона контрольовано за допомогою психоісторичного методу, такого вдосконаленого, що він може передбачити реакції малих груп людей — можливо, навіть однієї особи. Методу, яким ми, Друга Фундація, ще не володіємо. Тоді й лише тоді мої розрахунки передбачатимуть, що план Селдона справді не мусить мати жодної девіації!

Якусь мить (за стандартами Другої Фундації) Перший Спікер нічого не відповідав. А тоді сказав:

— Такого вдосконаленого психоісторичного методу, який був би відомий мені або, як я можу впевнено сказати з вашого тону, і вам, не існує. Якщо про це не знаємо ми з вами, то ймовірність, що таку мікропсихоісторію — якщо її можна так назвати — створив якийсь інший Спікер або група Спікерів і тепер її тримають у секреті від решти, є нескінченно малою. Ви згодні зі мною?

— Згоден.

— Тоді одне з двох: або ваш аналіз неправильний, або мікропсихоісторія перебуває в руках якоїсь групи за межами Другої Фундації.

— Саме так, Перший Спікере, останній варіант має бути правильним.

— Ви можете продемонструвати істинність такого твердження?

— Я не можу зробити цього в жоден формальний спосіб, але подумайте… Хіба вже в історії не траплялося людини, яка змогла вплинути на план Селдона, взаємодіючи з окремими особами?

— Як я розумію, ви натякаєте на Мула.

— Так, звичайно.

— Мул міг лише руйнувати. Річ у тім, що план Селдона працює занадто добре, значно ближче до ідеалу, ніж передбачають ваші математичні розрахунки. Вам був би потрібен Антимул — хтось, хто здатен нехтувати Планом, як Мул, але діє з протилежних мотивів — нехтуючи ним не для знищення, а для вдосконалення.

— Саме так, Перший Спікере. Я хотів би висловити цю думку. Ким був Мул? Мутантом. Але звідки він узявся? Як він таким став? Ніхто цього достеменно не