Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Дурень він. І до того ж самозакоханий – страх! А про те, що без своїх амулетів і артефактів і кроку не може ступити, навіть говорити не хочу, – Айза розпачливо махнула рукою, закочуючи очі. Та коротка мить порозуміння, що вони з Тесеєм мали на кладовищі і у архіві, минула, і тепер вона ще ясніше пам’ятала усі його різкі слова і зневагу.
– Ну, має причини бути самозакоханим…
– Про що це ти? – Айза втупилася у Лісту, але спробувала зробити це якомога більш байдуже.
– Ну… Я не те, щоби зовсім знаю, але чутки ходять то тут, то там, то я трохи всього цього чула. Говорять, його сюди відіслали зі столиці – начебто як покарання. За те, що він не вгодив королівській родині. І поранив чи то королеву, чи то самого короля…
– Що? – підняла брови Алісія. Пиво від несподіванки пішло в неї носом. – Звучить як якась дурниця, чесно кажучи… – сказала вона, прокашлявшись.
– Можеш мені не вірити, – насупилася Ліста, складаючи руки на грудях. – Я тільки переказую, що у місті говорять – а я багато з ким спілкувалася. Та й ця Елла не дуже скута на язик.
– І що ще кажуть? – Айза не змогла втримати запитання і миттєво про це пожалкувала.
– Ох, то тобі справді цікаво? Ну дивись, якщо хочеш, я навіть до нього залицятися не буду. Все хороше лишимо молодняку… Він, знаєш, попри це покарання, все ще дуже завидний жених – здається, у його родини грошей стільки, що можна було би викупити весь Райн.
– То чого вони тоді його звідси не витягнули? Він сюди пасує, як сідло до собаки – більш недолугого некроманта мені ще бачити не доводилося, – навіть не приховуючи зневаги, кинула Айза.
– Мабуть, не можуть, – Ліста потиснула плечима. – Все ж таки наказ віддав сам король. Чи гільдія некромантів. А може, вони хочуть, щоб він вивчив якийсь урок. Однаково надовго він тут, певно, не затримається – тож потрібно брати, поки тепленький.
– Та боги з тобою, навіщо він мені потрібен? Сама до нього клинці підбивай, якщо вже так не терпиться… Я тут заради роботи, а не пошуку женихів.
– Звісно, звісно. Зараз всі так говорять, – вклинився у розмову Рем. Якось за останню хвилину він непомітно присунувся до Айзи і тепер вона ледь не відчувала лоскіт від його волосся на шиї.
– Я – не всі. І я серйозно.
Вона відсунулася від Рема і рішуче поставила на стіл келих з пивом із глухим звуком. На мить запала тиша.
–...але все ж цікавий цей Тесей, так? – продовжила Ліста, як наче нічого і не трапилося. – І прізвище в нього незвичне – Естірхайд… Відразу видно породу.
Як у собаки, подумала Айза.
Вона знову взялася за кухоль, але ще не встигла відпити і зовсім трохи, як помітила, що Алісія щось дуже пильно видивляється у неї за спиною.
– Ой, – сказала вона дивним голосом. – Мені здається, я його бачу. Покличемо? Айзо, він ж твій напарник, треба познайомитися ближче. Ну все, я кличу.
Вона загорлала без усякого сорому на весь зал – так, що озирнувся не тільки Тесей, але й з десяток інших людей.
Айза спосерігала за цим краєм ока. Некромант спершу стояв біля стійки, а потім потроху, дещо невпевнено, рушив до них. Проти волі Айза помітила і те, як його волосся гарно спадало на високий лоб і відтіняло плечі, затягнуті у чорне.
– Можна до вас сісти? – запитав він. Тесей у своїй (як здавалося Айзі) звичній манері не став чекати відповіді і вже відсунув для себе стілець. – Місце дуже залюднене, вільного столика ніяк не знайти. Але така чудова компанія, звісно, однаково краща за порожній стіл.
Ліста і Алісія відрузу ж заусміхалися, та навіть Рем, здавалося, виглядав задоволеним. Він тепер знову сидів якось заблизько до Айзи – на тій тонкій межі, де це наче ще було випадково. Можливо, це і було випадково.
Тесеєві дісталося місце прямо навпроти неї, але він не кинув на Айзу і пів погляда.
– Ох, та що це ти таке кажеш! Пива?
– Вибач, пива не п’ю. Я вже замовив собі вина. Воно ж тут непогане, так?
Айза закотила очі. Звісно, він прийшов у паб, щоб випити вина. Певно, хотів показати їм усім, наскільки він вищий і кращий за інших.
– З пивом точно не зрівняється. А що ж це ти не при параді? – в’їдливо запитала вона, стискаючи кухоль.
– Амулети для роботи. А зараз вони мені і непотрібні. Ти ж також свого серпа при собі не маєш? – Тесей дивився на неї весело, але Айза бачила на дні його очей насмішку.
Серп висів у Айзи на поясі – як і завжди, крім випадків, коли вона спала – але вона не стала говорити про це Тесеєві. Вони дивилися один на одного з пів хвилини у майже повній і дуже незручній тиші. Зрештою її порушила Ліста.
– Та менше про це! Краще скажи нам, Тесею, як тобі у Райні, як тебе сюди взагалі занесло?
Тесей відірвав свій погляд від Айзи. Він на мить струснув головою, наче відкидав якісь думки, а потім перевів очі на Лісту й Алісію.
– Робота, як і усіх, – чарівливо посміхнувся він, і Айза ледь втамувала бажання скривитися. – Більше у цьому місці некроманту робити й нічого, так?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка для некромантки, Агата Задорожна», після закриття браузера.