Читати книгу - "Шалена жінка та бос-недоумок, Маріанна Аріна"

***

– Сьогодні, напевно, якесь сонячне затемнення… Чи зірки на небі якось дивно стали… – мрійливо промуркотіла Сьюзі, накручуючи білявий кучерик на тендітний палець.

– Що? Ти про що? – не зрозуміла Кейт.

З кабінету Чейза вона повернулася глибоко замислившись про їх останню розмову.

– Ну, шеф наш… На нараді сьогодні раптом чогось перестав кричати. Чого раніше за ним ніколи не водилося. А ще – ви не кричали один на одного, як скажені, доки ти була в його кабінеті. Ви прямо порушуєте такий вже звичний, внутрішньоофісний баланс. Якщо він не кричить на тебе, то скоріш за все буде кричатиме на когось іншого.

– Дуже дивна логіка. – знизала плечима Кейт. – Мені, знаєш, якось за весь цей рік з головою вистачило його криків. Втомилася вже.

– Я ж говорю затемнення. – примружила очі Сьюзі. – І ти теж якась інша. Спокійніша, чи що…

Кейт тихо розсміялася.

– Уявляєш? Якщо на мене не кричати, то й я можу бути спокійною. – спробувала пожартувати вона.

Сьюзі стала її подругою з перших днів спільної роботи та завжди підтримувала у протистоянні із Чейзом. Але зараз вона навіть їй не могла нічого розповісти. Просто ще не була морально готова. Треба було спочатку самій якось змиритися з тим від кого в неї буде дитина.

Та й взагалі, як це все озвучити тут, в офісі. Адже рано чи пізно доведеться це зробити. Живіт дуже скоро стане помітним і почнуть виникати питання. В тому числі хтось обов'язково запитає, хто ж майбутній батько? Ще одне серйозне питання – як не видати себе і шефа, і їхні взаємини у такому досить товариському колективі.

В їх компанії якось так повелося, що усі знали чимало подробиць особистого життя одне одного. У когось були теплі, дружні стосунки, хтось комусь із колег приходився ріднєю. Спільні свята, виїзди на природу, ну і звичайно, любов до пліток – все це робило практично нереальною спробою щось приховати в їх компанії.

Після обіду Чейз забрав її до медичного центру. За офіційною версією, для всіх співробітників – на переговори з новими клієнтами.

Кейт витримала лише годину надмірної уваги до своєї особи. У неї взяли кров на аналіз, зробили кардіограму, поміряли тиск, послухали дихання, перевірили зір, промацали хребет, оглянули у стоматолога, мамолога і гінеколога, задали мільйон питань про самопочуття, систему харчування та спосіб життя. Вийшовши з чергового кабінету, Кейт не витримала і загарчала:

– Ще один лікар і я вщент рознесу цей чортів медичний центр. – роздратовано глянула вона на Чейза. – Почуваюся племінною сукою перед спарюванням. Мені хіба що під хвіст не заглядали… Ой,  ні… І туди теж заглядали.

– Тихо-тихо. – посміхнувся Чейз. Бачити посмішку на його обличчі все що було незвично. – Якщо ти втомилася, ми можемо закінчити на сьогодні. Решту лікарів відкладемо до наступного разу.

– Так я втомилась. І я хочу додому.

Нащастя, двічі Чейзу повторювати не довелося. Вже в машині він акуратно запитав:

– Може, повечеряємо десь?

Кейт красномовно здійняла очі догори. «Ну, почалося...»

– Дякую, ні. У мене вдома багато їжі. Ти ж замовив її стільки, що можна нагодувати роту вагітних бегемотів.

Чейз голосно розсміявся. І в цей момент Кейт усвідомила, що, мабуть, взагалі вперше чує, як він сміється. І точно краще чути це, ніж як він волає і біснується.