Читати книгу - "Академія Лідеван. Громова сила, Анна Потій"

— Зате є у Муірні, — зрозуміла Феліція. Фірніет ствердно кивнув головою. — Ця твоя знайома Кетта зіллєвар, так?

— Одна з найкращих. Можливо, навіть краща за мене.

— Виходить, ми в Муірн? — Феліція дивилася на Фірніета з надією. Їй не терпілося побувати у новому світі.

— Так, але у вихідні. Завтра з'їздимо в Етіренію, мені сьогодні вдень надійшло повідомлення від Роани Манорі, що амулет готовий.

— І ти мені кажеш тільки зараз? — обурилася Феліція.

— Не встиг, вибач, Фел. Давай спати, бо ти останнім часом не висипаєшся. Це погано. Не можна жертвувати своїм здоров'ям.

Після слів Фірніету Феліція відчула, що справді дуже втомилася. Вона знову випила снодійне зілля, щоб швидше заснути і не мучитися думками, адже вони часто заважають сну, навіть якщо тіло втомилося.

«Ще трохи зусиль — і загадка буде розгадана» — тільки і встигла подумати Феліція і відразу провалилася в міцний сон без сновидінь. 

Відразу після занять Феліція з Фірніетом знову вирушили до Етіренії, де на них чекала Роана Манорі з амулетами.

— Просто вдягаєте їх і ніхто не відчує у вас світлу магію, — пояснила Роана. — Я так і досі ходжу, щоб ні в кого не виникало запитань, і мій батько теж. Я ж наполовину світла. Не люблять тут світлих магів, навіть якщо ми живемо як всі. Втім, я себе завжди до темних відносила, мати так виховала.

— Дякую за допомогу, Роано, — подякував Фірніет і вони покинули дім Роани.

Дорогою до палацу у Феліції постало питання. Воно давно вже крутилося в голові, але тільки зараз чітко оформилося.

— А чому ми до служниці Імператора, Ліссі, зверталися на «ти», а до Роани на «ви»?

— Бо служницею вона була в юності, — пояснив Фірніет. — З народженням Ірфли вона стала для тієї нянькою, а до нянь тут дещо інше ставлення, ніж до слуг. Вони високо цінуються. Та й відколи Ірфла виросла, вона більше не працює у палаці — Роана тепер зачарователь. Тож на «ти» до неї звертатися нечемно.

— Тобто, якщо Ліссі покине палац і почне, наприклад, продавати зілля чи пекти булочки, то до неї всі почнуть на «ви» звертатися?

— Не всі, але більшість так.

— Дурна у вас система, — хмикнула Феліція.

— Яка вже є, — знизав плечима Фірніет.

Далі вони йшли мовчки, тільки перед палацом Фірніет зупинився і пояснив Феліції свій план.

— З Нертою Нагор говоритиму я один. Ти ж перетворишся на кішку, я сховаю тебе в сумку, коли увійдемо непомітно випущу і ти потім проберешся до лабораторії Валідани. Знайдеш опис зілля чи закляття і вискочиш надвір. Чекай мене он біля того дерева, — Фірніет показав на дуб, що стояв праворуч, з уже обсипаним листям.

Хоч би як не хотілося Феліції послухати розмову Фірніета з Нертою Нагор, вона не сперечалася — пробратися в лабораторію було важливіше. А Фірніет їй потім все розповість. Феліція обернулася кішкою і Фірніет сховав її у своїй сумці — не дуже зручно, але інших варіантів у них не було.

Спочатку стражники біля воріт не хотіли пропускати Фірніета, але коли він сказав їм, що знає дещо про їх королеву Валідану, то його відразу ж відвели в особистий кабінет Нерти Нагор. Поки Фірніет чекав на її прихід, він випустив Феліцію і та рудою тінню побігла шукати лабораторію. Роана їм пояснила, де вона, але орієнтуватися на місці було складніше.

Поблукавши, Феліція нарешті знайшла жадану лабораторію. Вона одразу ж обернулася на людину і зачинила двері на засув. Запечатувати магією не можна було, тому що тоді вона залишила б світлий слід за яким її могли знайти. Амулет Роани захищав тільки від зчитування твоєї магії іншими, а магія, що використовується, вже втрачала захист.

Лабораторія Валідани знаходилася у зразковому порядку: столи були чистими, всі інгредієнти стояли в шафках, відсортовані за видами та підписані акуратним почерком, книги та зошити стояли на полицях. Видно було, що Валідана любить займатися зіллям, тут був її маленький острівець щастя. Насамперед Феліція підійшла до полиць і дістала зошити в шкіряній палітурці — у них Валідана вела особисті записи. Їх було близько 7 і всі списані її акуратним почерком. Феліція ледь не застогнала вголос: тут сотні зіль та заклинань, щоб знайти необхідне знадобиться не один день.

«Стоп! — зупинила сама себе Феліція. — Потрібно шукати нові записи. Навряд чи Валідана писала про Обитель 10 років тому. Напевно, вона писала нещодавно, раз використала зілля або закляття зараз».

Феліція швидко знайшла останній зошит і почала переглядати його з кінця. На її велику радість, вона відразу ж знайшла записи про Обитель та опис зілля. Вона переписала його, сховала зошити назад на полицю і поспішила піти. Більше їй тут робити не було чого. Через 5 хвилин Феліція вже стояла біля дуба, чекаючи на Фірніета. Він не змусив себе довго чекати і невдовзі з'явився на дорозі.

— Ну як? — одночасно спитали вони одне в одного.

— Я знайшла зілля, — усміхнулася Феліція.

— Я дещо з'ясував у Нерти, але обговоримо це вдома.

Вони поспішили до порталів і вже за півгодини сиділи в кімнатах Фірніета і за вечерею розповідали про те, як усе пройшло.

— Я прикинувся знайомим зіллєваром Валідани з Нотема, чим зовсім не порадував Нерту Нагор, — першим почав Фірніет. — Роана мала рацію: Нерта мітить на місце королеви. Спочатку вона ні в яку не хотіла вірити, що Валідана в Обителі і що її можна і потрібно повернути, але Нерта так галасливо зі мною сперечалася, що до нас приєднався Тагон Пелл — ще один радник Валідани — і завдяки його допомозі я досяг доступу в тронну залу. Він присоромив Нерту і заявив, що сприятиме нам, якщо ми зможемо повернути Валідану з Ірфлою. Схоже, ми отримали союзника у темному палаці.

— І він не здогадався, що ти світлий маг?

— Ні. Але мені чомусь здається, що знай він, все одно пішов би на угоду — він виглядав дуже засмученим зникненням Валідани. Напевно, вона йому подобається. Як жінка. У мене чомусь таке відчуття, — Фірніет усміхався. — А ти пробралася до лабораторії без пригод?