Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Без коментарів. Вам усім ліпше розійтися,— буркотіла вона двічі на день до гурту журналістів, які товклися на Денмарк-стріт.
Підвищена увага суспільства, яка стала результатом подвійної знахідки — жіночого тіла, залитого цементом у тихій квартирці у Клеркенвеллі, й підліткового скелета, захованого під сміттям у глибині підземного колодязя в Ізлінгтоні, ніяк не спадала. В історії було забагато цікавих ракурсів: розкопки й позитивна ідентифікація двох окремих тіл — Марго Бамборо і Луїзи Такер; коментарі родичів небіжчиків, які ще самі до кінця не розуміли, чого відчувають більше — горя чи полегшення; досьє двох дуже різних убивць і, певна річ, приватні детективи, які нині зажили слави найталановитіших у столиці.
Хай як воно лестило, але Страйк не відчував задоволення ані від того, як преса цькує то Грегорі Талбота («А що ви можете відповісти людям, які кажуть, що у вашого батька кров на руках?»), то Динеша Ґупту («А ви шкодуєте про те, що надали Дженіс Бітті блискучу рекомендацію, докторе?»), ані від видовища, як справжні соцпрацівники виводять з квартири Аторнів — переляканих, вигнаних, розгублених. Карл Оукден спробував був продати свою історію в «Дейлі мейл», видаючи себе за знавця у справах і Страйка, і Марго Бамборо, та оскільки стаття починалася словами «Судимий аферист Карл Брайс, син відданої секретарки Дорогі...», не дивно, що Оукден швиденько знову зник з радарів. Зате Страйків батько тільки радів тому, що його ім’я і далі асоціюється зі Страйком, і через свого піарника зробив медоточиву заяву, як він пишається старшим сином. Страйк, який аж кипів, ігнорував усі прохання прокоментувати.
Денніс Крід, якому стільки часу відводилася головна роль у всіх новинах, пов’язаних з ним, у цьому випадку згадувався хіба що в примітках. Дженіс Бітті перевершила його не лише в кількості вірогідних жертв, але й у тому, що примудрилася не попадатися на кілька десятиріч довше. У пресу злили світлини її вітальні на Найтинґейл-Ґров, і в публікаціях особливо підкреслювали світлини мерців на стінах, папку з некрологами, яка зберігалася в серванті, а також шприц, целофан і фен, які Страйк знайшов за канапою. Запас ліків і отрут з її кухні винесли з будинку криміналісти, а рожевощока сива медсестра, яка отримала прізвисько Отруйна Бабуся, байдужно кліпала в камери журналістів, коли її вели в суд, де взяли під варту.
Тим часом Страйк не міг розгорнути газету чи ввімкнути телевізор, щоб не наразитися на Браяна Такера, який роздавав інтерв’ю наліво й направо. Надтріснутим голосом він плакався, тріюмфував, нахвалював Страйка і Робін, розповідав світові, що вони заслуговують на посвяту в лицарі («Чи як там воно називається у жінок?» — «Посвята в дами»,— пробурмотіла чуйна білява ведуча, яка тримала зворушеного Такера за руку), ридав, згадуючи свою доньку, описував приготування до похорону, критикував поліцію і повідомив світові, що весь цей час підозрював: Луїзу заховали в колодязі. Страйк, який радів за старого, усе одно вважав, що і для Страйка, і для самого Такера було би краще, якби він пішов і потужив десь тихенько, замість без кінця висиджувати на диванах на денних телепередачах.
Струмочок родичів, у яких виникли підозри щодо того, як саме померли їхні близькі під опікою Дженіс, невдовзі перетворився на ріку. Видали ордери на ексгумацію, і в «Дейлі мейл» з’явилося інтерв’ю Айрін Гіксон, з кухонних шафок якої поліція забрала весь уміст на аналіз: Айрін сиділа у своїй прикрашеній обвислими шлярками вітальні, в оточенні двох опасистих доньок, дуже схожих на неї.
— Ну, Дженіс завжди була трохи людожеркою, але такого я б у житті не запідозрила. Я вважала її своєю найкращою подругою. Не знаю, як я могла бути такою дурепою! Ще до того разу, коли я повернулася від доньки, вона завжди пропонувала сходити для мене в гастроном. А потім я з’їдала щось із того, що вона поклала в холодильник, мені ставало зле, і я кликала її до себе. Гадаю, моя хата краща, ніж у неї, тож вона любила тут залишатися, і я часом давала їй гроші — ось чому я досі жива. Як по правді, не знаю, чи зможу я колись оговтатися від шоку. Не можу спати, мене постійно нудить, і я не можу повсякчас про це не думати. Озираючись назад, я запитую себе: чому я була така сліпа? І виявляється, вона вбила Ларрі, сердешного Ларрі, якого ми з Едді познайомили з нею... не знаю, як мені після цього жити, чесно, це просто жахіття. Ніхто такого не очікує від медсестри, правда?
Бодай у цьому питанні Страйк змушений був погодитися з Айрін Гіксон. Він запитував себе, чому він раніше не придивився пильніше до алібі, яке від самого початку видавалося йому притягнутим за вуха, і чому він на слово повірив Дженіс, у той час як сумнівався в усіх інших. І він змушений був зробити висновок, що його, як і жінок, які з власної волі сідали у фургон Денніса Кріда, обдурила позірна жіночність. Як Крід маскувався милою і лагідною зовнішністю, так Дженіс ховалася за подобою годувальниці, безкорисливої дарувальниці, співчутливої матусі. Страйк віддав перевагу її показній скромності перед балакучістю Айрін і її ласкавості перед пихою її подруги, проте розумів, що якби зустрів такі риси в чоловіка, навряд чи сприйняв би їх на віру. «Церера плекає і захищає. Раки добрі, інстинктивно схильні захищати». Чимала доза докорів сумління псувала Страйкові святковий настрій, що бентежило Ніка й Ільзу, які просто ковтали газетні статті про найостанніший — і найславетнійший — детективний тріюмф їхнього друга.
Тим часом Анна Фіппс мріяла особисто подякувати Страйкові й Робін, але напарники-детективи все відкладали зустріч, поки не вляжеться перша хвиля уваги преси. Занадто обережний Страйк, який уже добряче відростив бороду, нарешті погодився зустрітися за два тижні по тому, як знайшли тіло Марго. Хоча вони з Робін щодня зідзвонювалися телефоном, оце вперше вони мали зустрітися після розкриття справи.
Того
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бентежна кров, Джоан Роулінг», після закриття браузера.