Читати книгу - "Беладонна. Любовний роман 20-х років"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І Радивона охопив жах. Він хотів був тікати від цієї масової пиятики, та його спинила Катерина.
Вони наблизилися до столика, і вона відрекомендувала його своїм гостям. Проте, то була річ майже непотрібна; він зустрів тут кілька акторів, що вже добре знали його з давнішніх візитів до Катерини, та лише двох незнайомих товаришів.
XVI
Спочатку Радивон зніяковів від цієї зустрічі. Йому вперше доводилося демонструвати перед чужими, що, може, добре його знають, оце своє знайомство з оперетовою примадоною. Безперечно, їм западе підозра щодо їх — Катерини й Радивона — відносин, і до того підозра дуже близька до істини, рівнозначна викриттю. Він аж ніяк тепер не зможе пояснити перед близькими товаришами свої часті одвідування театру любов'ю тільки до сценічної форми вистав. Тим часом такі ніби невинні причини, обачно уґрунтовані на формулах, що їх виголосив колись товариш із комунгоспу, і досі визволяли його, не викликаючи жодних сумнівів. Його становище погіршувалося ще й тим, що Катерина зовсім несподівано почала говорити йому «ти». До цього вона старанно уникала інтимного займенника, але тепер повторювала його без кінця, очевидно, намагаючись довести цим свою близькість з головою міськради.
Радивон густо почервонів і сів на вільний стілець.
Але знайомі Катерини стріли його радісним вітанням, і він заспокоївся. Вони зразу запропонували йому пива. Він довго відмовлявся, нарешті поступився перед їх настирливістю, що межувала з насильством, і спорожнив кілька склянок. Тоді йому стало вільніше; він забув про п'яного розпорядника, а острах за викриття відносин із Катериною якось сам собою випав із голови.
Коли сіла й Катерина, один із товаришів сказав:
— Вип'ємо за женщину… і майбутнє!
Йому це не пасувало, бо був він таранкуватий і кривий.
Катерина прийняла тоста на себе і відповіла таранкуватому п'яним сяйвом лиця.
Вона, як і завжди, була красива, гнучка і приваблива.
Радивон подивився на неї, простежив за її рухами і сказав собі:
«Хтось обізве її хорошим товаришем. Вона й справді нікого не цурається, чула і навіть сердечна. Але вона не подібна до жінок, із якими він зустрічається у своїй повсякденній роботі, не подібна навіть до Олени, що відмежувалася за хатніми справами від громадської роботи. Усі її інтереси, усі її рухи скеровано лише на відносини з мужчиною. Інше — все побічне для неї чи випадкове. Ось тепер оце вона моргнула таранкуватому й покладає на це якісь надії…»
Він подивився вбік на свого товариша, і той, до того милий йому, несподівано став бридким.
«Теж дурень!.. В’язне до неї, наче не видно, що за золото!..»
Проте йому стало соромно цього почуття:
«Я ж забув про себе… Мені пак не слід кривдити інших…»
Він зітхнув і знову зібрав свої, видно, вже звичні, думки:
«Вона не схожа на жінок, що у всіх зворотах життя — у радощах, горі, дрібницях, спільній роботі — однаково щирі, чулі і, коли того треба, віддані й героїчні. Її ж щирість і доброта мають лише одне призначення і одну ціль — бути принадою до красивого тіла, пестити свого вибранця й тим скласти собі щастя. В іншому — вона німа і холодна, як крига.
І ця жінка зайняла певне місце в моєму житті. Далі від неї, далі від цього п’яного повітря. Я завинив перед Оленою, я завинив перед товаришами…»
Він знову подивився на таранкуватого й змінив хід думок:
«Однак цей настирливо взявся… Норовить обняти… Хоч би посоромився присутніх… Дурень!»
І раптом, несподівано для себе, ударив кулаком по столу і крикнув:
— Паскудство!
Всі обернулися до нього, а таранкуватий прибрав руки й поспішив наповнити склянки.
Катерина знизала плечима:
— Тобі приснилося що?
Усі замовкли, усім стало ніяково.
Десь на помості уп'яте закалатав дзвоник, дарма намагаючись сповістити про початок концертового відділу: ні виконавців, ні охочих слухати не було.
Радивон устав із стільця. Йому неприємно було сидіти поруч із таранкуватим, хоч до решти присутніх, хіба крім Катерини, він і не мав аж ніякого почуття.
Він обійшов столик і попрямував у куток поза буфетом, де, як йому здавалося, було тихо й відлюдно.
Знову на віддаленні задзвонив дзвінок.
Він сперся плечем на колону і примружив очі; він нічого вже не думав, йому хотілося тільки побути на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Беладонна. Любовний роман 20-х років», після закриття браузера.