Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 3. Драматичні твори, Микола Васильович Гоголь"

Фекла. Каже дядя, на себе глядя, а й хвастонути нічим: верба товста, та всередині пуста.

Кочкарьов. Та й твої розжилися — по дірці в кишені. (Голосно.) Та що вона робить тепер? Оці ж двері до неї в опочивальню? (Підходить до дверей.)

Фекла. Безсоромний! кажуть тобі, що одягається.

Кочкарьов. Ото лихо! що ж тут такого? адже тільки подивлюсь і все! (Дивиться в замкову щілину.)

Жевакін. А дозвольте й мені поцікавитися теж.

Яїчниця. Дозвольте й мені глянути один разочок.

Кочкарьов (все ще дивиться). Та нічого не видно, панове. І впізнати не можна, що воно біліє, чи жінка, чи подушка.

Однак, усі обступили двері й намагаються зазирнути.

Кочкарьов. Чш… хтось іде.

Усі відскакують геть.

Ява XVIII

Ті ж, Орина Пантелеймонівна й Агафія Тихонівна. Усі вклоняються.

Орина Пантелеймонівна. А з якої причини зволили зробити ласку завітати?

Яїчниця. А з газет довідався я, що бажаєте підрядитися поставляти ліс і дрова, і тому, перебуваючи на посаді екзекутора при казенному місці, я прийшов довідатись, якого роду ліс, і скільки, і до якого часу ви можете його поставити.

Орина Пантелеймонівна. Хоч підрядів ніяких і не беремо, а що прийшли — раді. А як на прізвище?

Яїчниця. Колезький асесор, Іван Павлович Яїчниця.

Орина Пантелеймонівна. Прошу ласкаво сідати. (Звертається до Жевакіна і дивиться на нього.) А дозвольте дізнатись…

Жевакін. Я теж, бачу в газетах оголошення про щось: а дай, думаю собі, піду. Погода здалася хорошою, по дорозі скрізь травичка…

Орина Пантелеймонівна. А як на прізвище?

Жевакін. А лейтенант морської служби в одставці, Балтазар Балтазарович Жевакін 2-й. Був у нас ще один Жевакін, так той ще раніш за мене пішов у відставку: був поранений, матінко, під. коліно, і куля так дивно пройшла, що коліна самого не зачепила, а жилу прохопила — як голкою зшило, так що, коли було стоїш із ним, усе здається, що він намагається тебе ззаду коліном ударити.

Орина Пантелеймонівна. А прошу ласкаво сідати. (Звертаючись до Анучкіна.) А дозвольте дізнатися, з якої причини?..

Анучкін. По сусідству, прошу вас. Перебуваючи в досить близьких сусідах…

Орина Пантелеймонівна. Чи не в домі купецької жінки Тулубової, що напроти, зволите жити?

Анучкін. Ні, я поки що живу ще на Пісках, але, однак, маю намір згодом переїхати сюди, у цю частину міста.

Орина Пантелеймонівна. А прошу ласкаво сідати. (Звертається до Кочкарьова.) А дозвольте дізнатись…

Кочкарьов. Та невже ви мене не впізнаєте? (Звертаючись до Агафії Тихонівни.) І ви теж, пані?

Агафія Тихонівна. Скільки мені здається, зовсім не бачила вас.

Кочкарьов. Однак ви пригадайте. Ви мене, напевно, десь бачили.

Агафія Тихонівна. Їй-право, не знаю. Хіба чи не в Бірюшкіних?

Кочкарьов. Саме у Бірюшкіних.

Агафія Тихонівна. Ах, та ви ж не знаєте, адже з нею пригода трапилась.

Кочкарьов. Як же, вийшла заміж.

Агафія Тихонівна. Ні, це ще добре б, а то ногу переламала.

Орина Пантелеймонівна. І дуже переламала. Поверталася пізненько додому на дрожці, а кучер був п’яний і вивалив з дрожки.

Кочкарьов. Тож-то я пригадую, що щось таке було: чи то заміж вийшла, чи переламала ногу.

Орина Пантелеймонівна. А як на прізвище?

Кочкарьов. Як же, Ілля Хомич Кочкарьов, адже ми родичі. Дружина моя безнастанно говорить про те… Дозвольте, дозвольте (бере за руку Подкольосіна і підводить його): приятель мій, Подкольосін Іван Кузьмич, надвірний радник, служить експедитором, сам усі справи робить, справляє якнайкраще свою службу.

Орина Пантелеймонівна. А як на прізвище?

Кочкарьов. Подкольосін Іван Кузьмич, Подкольосін. Директора тільки так, для чину, настановлено, а всі справи він робить, Іван Кузьмич Подкольосін.

Орина Пантелеймонівна. Так ото. Прошу ласкаво сідати.

Ява XIX

Ті ж і Стариков.

Стариков (кланяючись жваво й швидко, по-купецькому, і легенько беручись у боки). Здрастуйте, Орино Пантелеймонівно. Хлопці на Гостиному дворі говорили, що продаєте вовну, матінко!

Агафія Тихонівна (одвертаючись з презирством, тихо, але так, що він почув). Тут не купецька крамниця.

Стариков. Он як! чи невчасно прийшли? чи й без нас діло скінчили?

Орина Пантелеймонівна. Прошу, прошу, Олексію Дмитровичу, хоч вовни і не продаємо, а що прийшли — раді. Прошу ласкаво сідати.

Всі посідали. Мовчання.

Яїчниця. Дивна погода нині: зранку зовсім було схоже на дощик, а тепер ніби й минуло.

Агафія Тихонівна. Авжеж, ця погода ні на що не схожа: іноді ясно, а іншим разом зовсім дощ. Дуже велика неприємність.

Жевакін. От у Сицилії, матінко, ми були з ескадрою навесні: це десь близько, як порівняти, нашого лютого; вийдеш, було, з дому: день сонячний, а потім отак дощик, і дивишся, справді немовби дощик.

Яїчниця. Найнеприємніше, коли в таку погоду сидиш сам. Жонатій людині зовсім інша річ: не сумно; а коли на самоті — так це просто…

Жевакін. О, смерть, справжня смерть…

Анучкін. Так, це можна сказати…

Кочкарьов. Та де там? Просто мука! життю радий не будеш; не дай Боже зазнати такого стану.

Яїчниця. А як, пані, коли б вам довелося вибрати чоловіка? Дозвольте спитати про ваш смак. Пробачте, що я так просто. На якій службі ви вважаєте пристойніше бути мужеві?

Жевакін. Чи хотіли б ви, пані, мати за мужа людину, знайому з морськими бурями?

Кочкарьов. Ні, ні. Найкращий, на мій погляд, муж — це людина, яка сама майже керує всім департаментом.

Анучкін. А навіщо упередження? Чому ви хочете виявити неповагу до людини, яка хоч, звичайно, служила і на піхотній службі, але вміє, однак, цінувати поводження вищого товариства.

Яїчниця. Пані, вирішуйте ви!

Агафія Тихонівна мовчить.

Фекла. Відповідай же, матінко. Скажи їм що-небудь.

Яїчниця. То як же, матінко?

Кочкарьов. Який же ваш погляд, Агафіє Тихонівно?

Фекла (тихо до неї). Скажи ж, скажи: «дякую», мовляв, «з моєю охотою». Негаразд же так сидіти.

Агафія Тихонівна (тихо). Мені соромно, їй право, соромно, я піду, далебі піду; тіточко, посидьте за мене.

Фекла. Ох, та не роби цього сраму, не виходь; зовсім осоромишся. Вони бозна-що подумають.

Агафія Тихонівна (так само). Ні, їй-право, піду. Піду, піду! (Вибігає.)

Фекла і Орина Пантелеймонівна виходять слідом за нею.

Ява XX

Ті ж, крім тих, що вийшли.

Яїчниця. Ось тобі й маєш, і пішли всі! Що це значить?

Кочкарьов. Щось, мабуть, трапилось.

Жевакін. Щось з дамським туалетиком… щось там підправити… вишивочку… пришпилити…

Фекла входить. Усі до неї назустріч, запитуючи: «Що, що таке?»

Кочкарьов. Що-небудь трапилось?

Фекла. Як можна, щоб трапилось. Їй-богу,