BooksUkraine.com » Наука, Освіта » Ми — це наш мозок 📚 - Українською

Читати книгу - "Ми — це наш мозок"

155
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Ми — це наш мозок" автора Дік Свааб. Жанр книги: Наука, Освіта. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 102
Перейти на сторінку:
спортсменом. Під час операції довелося повністю видалити гіпоталамус, і тоді гіпофіз зовсім перестав працювати. Після втручання його функції перейняла на себе ціла низка гормональних препаратів. Але це ще була найменша проблема. Побічні ефекти високої дози гормонів росту були значно гіршими. Через них у хлопця утворилися болючі набряки суглобів, були болі в м’язах і почали рости груди. Коли мати дізналася, що причиною ускладнень стали високі дози гормонів росту, дозування зменшили, а тканини грудей видалили хірургічно. Мати постійно мусила нагадувати йому, які ліки він уже прийняв, а які ще ні і коли час вживати наступну дозу гормонів. Так вона замінила його дуже пошкоджену пам’ять, а також біологічний годинник (4) — дві структури гіпоталамуса, які були видалені під час операції. За допомогою гормона сну мелатоніну мати намагалася компенсувати порушення сну, що виникли через пошкодження його внутрішнього годинника. Звісно, вона не могла нічого зробити з повною відсутністю у нього сексуальної активності, яку спричинила відсутність передньої частини гіпоталамуса (5). Частково через пошкодження пам’яті (1—3), а частково через відсутність гістамінної системи (6), яка відіграє важливу роль у зосередженні уваги, він мав порушення пам’яті й концентрації. Цю систему мати також не могла замінити, тому талановитий хлопець не зміг продовжити навчання. До найменших дрібничок мати регулювала кількість та склад їжі для нього, оберігаючи таким чином свого сина від ожиріння та діабету, які б, безсумнівно, з’явилися унаслідок пошкодження гіпоталамуса (7, 8). Але найнебезпечнішою була відсутність регуляції температури. Коли він займався спортом, а ставало дещо прохолодніше, то навіть за якісь хвилини він сильно переохолоджувався, а якщо виглядало сонце чи йому ставало гаряче, наприклад, коли він підбіг до мене в AMC (Амстердамській університетській клініці), його температура відразу підскакувала до гарячки. Досить було йому почекати п’ятнадцять хвилин в операційній сорочці, котра зав’язується ззаду, — і температура в нього падала настільки, що він мало не впадав у кому і потребував відігрітися в гарячому душі, перш ніж почнуть операцію. І цю функцію гіпоталамуса також брала на себе мати, яка ходила за ним із вушним термометром при кожній зміні температури довкола та одразу ж уживала відповідних заходів.

Цей випадок ще раз продемонстрував мені, скільки життєво важливих функцій автоматично регулюються в нашому гіпоталамусі, маленькому шматочку мозкової тканини. Але в цьому гармонійному симбіозі матері та сина дечого бракувало. Тому я обережно запитав: «Ти іноді лютуєш?» Він сказав: «Ні», а тоді раптом підскочив і заверещав: «Але якщо спіймаю мого брата, заб’ю на смерть цього мерзотника!» Ага, подумав я, класичний вентромедіальний гіпоталамічний синдром. Тепер, узявшись за роль передлобного стримувача, мати заспокійливо обняла його і сказала: «Цього я дуже побоююся. Він справді міг би його вбити». Раніше брат був слабшим за нього в навчанні та спорті, а зараз як підприємець заробляв чимало грошей, та зовсім не піклувався ні про брата-інваліда, ні про перевтомлену матір.

Для вентромедіального гіпоталамічного синдрому характерні напади люті, що іноді супроводжуються бажанням убивати, емоційною лабільністю, ненажерливістю, ожирінням та розумовим регресом.

На жаль, через повне видалення гіпоталамуса цей молодий чоловік страждав від усіх проявів синдрому. Без постійної допомоги матері він би не вижив.

Ось іще анатомія для аматорів (див. рис. 15 (1—3)): інформація з пам’яті передається з гіпокампуса через склепіння у соскоподібні тіла в задній частині гіпоталамуса.

Їх під час операції видалили. У соскоподібних тілах інформація перемикається на шляху до таламуса (2, див. також рис. 24). Супрахіазматичне ядро (4) є біологічним годинником. Преоптична ділянка потрібна для сексуальної активності (5). Пам’ять і зосередження порушені через відсутність соскоподібних тіл, а також через пошкодження туберомамілярного ядра, єдиного джерела гістаміну з нейронів нашого мозку. Гістаміни потрібні нам для зосередження уваги (6). Ділянки, які регулюють апетит та обмін речовин, — це інфундибулярне ядро і паравентрикулярне ядро (7, 8). Преоптичне ядро регулює температуру. МРТ показало, що від гіпоталамуса дійсно нічого не залишилося. Ендоскопічна фенестрація (ендоскопічна операція на нижній стороні мозку) підтвердила пошкодження. Більшість соскоподібних тіл була відсутньою, тому та інформація, яка надходила у склепіння, що ще проглядалося на МРТ, не давала хлопцеві ніякої користі. Крім того, було повністю відсутнє дно гіпоталамуса, Infundibulum/Tuber cinereum.

VI.3 Депресія

Правда була в тому, що життя моє безглузде. Я нібито жив-

жив, ішов-ішов і прийшов до прірви, і ясно побачив, що попереду

нема нічого, крім погибелі. Ні зупинитися не можна, ні назад

не можна, ні заплющити очі не можна, щоб не бачити,

що попереду нічого немає, крім омани життя і щастя,

і справжніх страждань та справжньої смерті — повного знищення.

Зі мною сталося те, що я, здоровий щасливий чоловік,

відчув, що не можу більше жити, — якась нездоланна сила

вабила мене до того, щоб позбутися життя.

Лев Толстой (1828—1910)

Усі люди, у яких все чудово, чи то в філософії,

у політиці, в поезії чи в образотворчому мистецтві,

видаються меланхоліками.

Арістотель (384—322 рр. до н. е.)

Багато творчих людей та відомих політиків страждали від депресії. Наприклад, Ісаак Ньютон, Людвіг ван Бетховен, Роберт Шуман, Чарлз Діккенс, Кристіан Гюйгенс, Вінсент ван Гог, Шарль де Ґолль, Віллі Брандт і Менахім Беґен. Ще в молодості Авраам Лінкольн страждав від сильних перепадів настрою. Йому приписують анонімну публікацію вірша «Монолог самогубці» 1838 року.

Лікар повинен усвідомлювати, що депресія може бути першим сигналом інфекційної хвороби, пухлини, гормонального порушення, автоімунного захворювання чи порушення обміну речовин. Тому деякі лікарі обстоюють думку, що депресія дає еволюційну перевагу при тілесному захворюванні, бо людина усамітнюється, має знижений апетит, нічого не хоче і мало рухається, так що вся енергія може витрачатися на тілесне одужання. Для випадків, коли депресія не зумовлена тілесною хворобою, також існує еволюційна гіпотеза: депресія може бути дуже вигідною реакцією, бо вона змушує людей із домінуючим статусом посісти в ієрархії нижче місце. Вся їхня поведінка, включно з униканням погляду в очі чи сексуальних контактів, зменшує ризик нападу домінантного індивіда. Як би там не було, тілесні хвороби дійсно дуже часто спричинюють депресію. Пацієнт із депресією спочатку повинен пройти ретельний фізичний огляд. Також з депресії можуть починатися захворювання мозку, такі, як хвороба Альцгеймера. Принц Клаус Нідерландський роками лікувався від депресії в дорогих швейцарських клініках, поки не виявили, що він страждає на початкову стадію хвороби Паркінсона. Зрештою, депресія може супроводжувати інші психіатричні захворювання, наприклад порушення вживання їжі та порушення особистості в примежових станах. У шизофреніків часто буває депресія, яка нерідко закінчується самогубством. А також вона виступає як самостійне захворювання.

Причини

Щороку в Нідерландах близько 500 000 людей страждають на депресію. У Німеччині, згідно з дослідженням Федерального міністерства охорони здоров’я, їх близько чотирьох мільйонів. У декого депресію викликають стресові переживання, наприклад смерть партнера чи провал на іспиті, а інших такі самі події не призводять до депресії. Звісно, не у всіх депресивних людей вдається визначити зовнішню причину поганого настрою. У декого схильність до депресій однозначно закладається ще в період раннього розвитку. Інші неймовірно стійко переносять страшні події. Марцел фан Дам, колишній державний секретар Нідерландів, міністр, омбудсмен і голова громадського радіо VARA, виходячи з подій власної біографії, розповів про те, скільки іноді людина може витерпіти, не скотившись у депресію.

«…Почалася війна, і 1943 року, коли мені було 5 років,

1 ... 27 28 29 ... 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ми — це наш мозок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ми — це наш мозок"