Читати книгу - "Я поруч. Пам'ятай це , Елізабет Любов "

Хочеться закричати на весь світ, щоб хтось мене почув і повернув мені Андрія. Хочеться закричати на весь світ, щоб ця жахлива і несправедлива війна, яка кожного дня забирає найкращих людей, нарешті закінчилася.

Двері за Денисом зачиняються, і я, просячи маму мене не турбувати, зачиняюся наодинці у нашій кімнаті. Все, абсолютно все нагадує про нього. Боже, як же важко. Як же мені хочеться опинитися поруч з Андрієм. Як же хочеться, щоб все це виявилося страшним кошмаром.

Я сідаю на ліжко, беручи до рук подушку, на якій досі залишається його аромат. Пригортаю її до своїх грудей, вдихаючи запах мого Андрія і мовчки плачу. 

Мої очі досі прикуті до цього рюкзака, а тілом бігають мурашки від однієї тільки думки, що мій коханий... 

Я щосили намагаюся не пустити до себе ці слова, але вони постійно крутяться в моїй голові: "Ми будемо продовжувати пошуки, але ви самі розумієте... Речі є, а людини нема..."

Але я... Моя рука не піднімається зачепити змійку рюкзака, щоб дістати з нього речі Андрія. Не можу насмілитися.

Я лише картаю себе за найбільш неправильний вчинок у своєму житті. 
Вчинок, коли дозволила Андрію переступити поріг нашого будинку, коли дозволила статися цьому нещастю. Вчинок, який вартував його життя. Нашого щасливого життя разом з майбутніми дітьми...