Читати книгу - "Перші п'ятнадцять життів Гаррі Оґаста"

його розрахунками було потрібно щонайменше сто двадцять років для того, щоб настала якась стабільність, тому для збереження свого спадку в цьому зміненому світі він застосував два методи. Першим з них було шукати допомоги членів Клубу Хронос; побачивши, що він робить, вони розділилися майже навпіл на тих, хто його підтримував, і тих, хто був невдоволений ним. Тих, хто був готовий допомагати, він назвав авангардом майбутнього. Тих, хто відмовлявся, він ув'язнював у найглибших темницях, які міг знайти. Не вбивав — він наполягав на цьому — а ув'язнював, щоб вони могли прожити в цьому новому світі якомога довше й перед смертю, можливо, побачили його успіх.

На той час, коли він зрештою помер, карта Європи повністю змінилася. Франція правила від Лісабона до Кракова, від Кале до Будапешта. Оттоманська імперія просила миру й намагаючись заслужити повагу короля Франції відмовилася від своїх північноафриканських колоній; англійський парламент, не знаючи, до кого ще можна звернутися, запропонував корону Луї XIV, що швидко призвело до бунту, який новий монарх жорстоко придушив. Але найбільш руйнівною зміною історії світу була технологія. Ідеї народжують ідеї, і Віктор, здебільшого ненавмисне, своїм мінімальним знанням про майбутній прогрес розпочав процес, що змінив усю планету. У 1693 році відбулася перша експериментальна подорож парового потяга від Парижа до Версаля; у 1701 році броненосець знищив берберських піратів за дві з половиною години бомбардування Алжира. Армії знищувалися, держави перед лицем технологічного нападу капітулювали, але їхнє населення заради своєї віри, або батьківщини, або гордості, або рідної мови чинили опір, цей опір ставав їхньою ідентичністю, вони брали зброю своїх гнобителів і, як часто буває в історії людства, покращували її. А війна, як завжди, сприяла розвитку технологій — більше, швидше, міцніше — тож під час бомбардування Едо в 1768 році їхні протиповітряні гармати змогли збити третину нападників, а коли зрештою в 1802 до бункерів дійшли перші слова підземного радіозв'язку, це були слова «Битися до останнього!»

Віктор Генесс не дожив до того, щоб побачити кінець своєї мрії, який настав 18 листопада 1937 року, коли група, відома як «Провісники Нового Світанку», змогла захопити пускову шахту на півдні Австралії й випустити три ракети, на які по всій планеті відбулися контрудари, спричинивши ядерну зиму. До 1953 року на планеті не залишилося жодної живої істоти й усе почалося від самого початку.

Розділ 26

Коли про ці події розповіли Вікторові Генессу, він не повірив.

Коли йому сказали, що про це повідомляли з майбутніх Клубів Хронос, він лише забажав отримати подробиці, щоб мати змогу виправити проблеми на самому початку.

Але Клуб Хронос мав дати ради значно більшій проблемі. З їхньої точки зору Віктор Генесс скоїв масове вбивство. Ішлося не про людство, бо це був лише тимчасовий наслідок, одне життя, в якому всі загинули. Його гріх був набагато більшим, бо його діяння призвели до того, що цілі покоління калачакр взагалі не народилися.

— Це не те що б правило, любий Гаррі, — пояснювала Вірджинія, — це радше порада. Не кажи нікому місце та час свого народження.

Того вечора в Лондоні я дивився на неї, коли вона хитала бренді в келиху, який тримала пальцями, а її погляд не зупинявся ні на чому, крім сонця, що ховалося за обрій, занурюючи місто в пітьму.

— Смерть, — пояснювала вона, — може бути заподіяна двома способами. Я маю на увазі не ту марудну смерть, яку нас кожного життя змушують терпіти наші тіла; ні, не її. Я маю на увазі ту смерть, яка необоротна; смерть, яка важить. Перша смерть — Забуття. Забуття може бути спричинено хімічно, або хірургічно, або електрикою, і воно здатне повністю стерти розум. Ні імені, ні місця народження, ні першого поцілунку після Забуття не залишиться, а чим це є для нас, як не справжньою смертю? Новий аркуш, можливість знову стати чистим і невинним. Того, хто зазнав Забуття ми зазвичай вбиваємо відразу, як переконаємося, що їхнього розуму вже немає, щоб вони не починали своє наступне дитинство навіть зі слабких спогадів про те, ким вони є. А коли вони проживуть одне життя й почнуть знову, в другому житті ми можемо відразу бути поруч із ними і допомогти, навчити їх, як призвичаїтися до того, ким вони є, без усіх цих божевіль і самогубств. Багато з нас зазнавали щонайменше одного Забуття, хоча, зважаючи на складність виконання, до нього не завжди вдаються. Мені казали… — бренді колихнувся вздовж стінки її келиха вгору, а потім повільно опустився, — що я раніше Забувала. Але всім дуже ніяково казати про це.

Якусь мить, лише секунду, поки брижі в її келиху перетворились на повний штиль, Вірджинія намагалася згадати те, що колись вирішила забути.

— Якщо не можеш згадати, що ти втратив, то і втрати немає, — зрештою пояснила вона. — Особисто я відчуваю велике полегшення. Разом зі спогадами стираєш з себе усі шрами попереднього життя. Стираєш вину. Я звісно, не стверджую, що мені є за що відчувати вину; просто мовчання колег, коли я їх питаю про це, навряд чи означає, що я забула щось гарне.

У коридорі цокав великий годинник. Незабаром залунають сирени, потім вони замовкнуть і місто прислухатиметься до низького гудіння бомбардувальників: це смерть прочищатиме горло, готуючись заспівати.

— Друга смерть, — продовжила Вірджинія, — це смерть через ненародження. Щодо цього в нас багато суперечок, бо це кидає сумнів на всі наукові теорії, які наразі існують про нашу природу. Було помічено: якщо калакчара стає в одному з життів жертвою аборту, не отримавши свідомість, то в наступному житті ця дитина взагалі не народжується. Це справжня смерть, яка знищує і розум, і тіло; до того ж, на відміну від Забуття вона незворотна. Це не лікування розуму, це просто кінець. Тож тепер ти маєш розуміти, Гаррі, що такі, як ми, ніщо не цінують так сильно, як те, ким ми є насправді, хто наші батьки, коли й де ми народилися. Ця інформація може знищити тебе абсолютно. Звісно, одного дня ти можеш захотіти бути знищеним. Або забути. Розум намагається відтворити радість першого поцілунку, але натомість якимось чином із дивовижною чіткістю пригадує жах болю, раптове приниження й тягар вини.

Франклін Фірсон.

Я з хороших, Гаррі. Я, курва, хороший.

Мої пальці