Читати книгу - "Сила тяжіння, Калашнікова Лідія"

-То й що? - Лінда починала сердитись, бо оце, останнє прозвучало як синонім обмежень. Ніби він теж вважав, що вона має вийти заміж та народжувати дітей, а більше ні для чого не придатна!

Дівчина ще не знала, в чому її призначення, але була впевнена - воно ніяк не пов’язане із родинним життям, таким, як у Кет.

-Леді не б’ються. Цим мають займатися джентльмени.

-У мене немає братів-джентльменів. І коли батька не стане, я буду змушена сама дбати про себе.

-Вийдете заміж, то й не доведеться.

Він стояв поруч із нею, дивився їй в очі й говорив це. Спокійно, ніби так і мало бути. Наче він того хотів!

Лінда мало не закипіла від злості.

-А якщо не вийду? Я відіслала Освальда геть, щоб ти знав. А Рональд тупий верблюд.

Лють відразу вляглася, ніби її й не було. Все тому, що на Гарріному обличчі, завжди такому серйозному й неприступному, з’явився невластивий йому раніше вираз замішання. А ще - чи то Лінді здалося, чи й справді в його очах промайнула радість?

-Е…Ну добре - пробурмотів хлопець і відразу відвів очі, наче хотів щось приховати - Але…ви хочете навчитися цьому прямо тут, на узбережжі?

-Ну…Так.

Тепер Лінда почувалася дурепою. Від річки віяло холодом, і вона інстинктивно зіщулилась.

-Е…Це не зовсім хороша ідея. По-перше, тут холодно. А по-друге, це…ця сукня…вона вам тільки заважатиме.

-Мені її зняти? - випалила Лінда. Й відразу пошкодувала про свої слова, бо несподівано уявила себе без сукні поруч із Гаррі без сорочки.

І відчула, що червоніє. Не від холоду, того відразу не стало.

-О… - хлопець мало не відскочив від неї. Здавалося, його очі почали вилазити з орбіт - Та ні…Я маю на увазі, вам потрібен чоловічий одяг.

-А, це - Лінда трохи опанувала себе. І як вона могла таке сказати! - Я думаю, зможу поцупити щось старе в батька. І…приміщення знайду. Тільки якщо ти погодишся вчити мене. Я заплачу.

-Якщо вже платите, добре - хлопець теж перестав запинатися й ховати очі.

Лінда знову починала злитися. Невже для нього настільки важливими є лише гроші?

-Але майте на увазі, - Гаррі раптом посміхнувся - що, коли я вчився, то кілька разів ламав ребра. Та й руки теж. І ходив із синцями, деякі тримались кілька тижнів.

-Я не боюся - збрехала Лінда. Насправді вона вже шкодувала, що запропонувала таке. Може, й варто було б навчитися самозахисту, але тільки не в того, хто бере участь у боях без правил та отримує задоволення від побиття інших.

-Ну, гаразд. Але мабуть зараз нам краще поїхати звідси, міс? Бо ви хапаєте дрижаки.

Він раптом зійшов зі свого місця й став напроти неї. І Лінда збагнула, що вітер із річки більше не дме на неї. Хлопець просто закрив її собою.

-Дякую - сказала дівчина, збагнувши, що десь хвилину вже мовчить і просто дивиться на Гаррі.

А він на неї. Було в цьому щось чарівне, чого не хотілося порушувати, й водночас страшне. Бо Лінда не знала, як приборкати бурю з почуттів усередині.

-Їдемо? - запитав Гаррі.

Чомусь його голос хрипів. Лінда хотіла відповісти, але відразу не змогла, довелося прокашлятися.

-Так.

Дівчина зробила на собою зусилля, щоб розвернутися й піти до карети.

-А що сталося з Дженні? - запитав Гаррі їй у спину - Вона сказала, що ви звеліли перевести її на кухню.

-Так - Лінда знову починала закипати: отже, йому не байдужа доля Дженні! - Вона мені набридла.

Щоб не показувати люті й не відповідати далі, дівчина застрибнула в карету й зачинила двері.