Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
4
Подвійна криза, 1927–1929
Головліт пропонує Вам вжити всіх заходів для того, щоб запобігти появі в пресі будь-яких повідомлень (статей, заміток тощо), які вказують на труднощі або збої в постачанні країни хлібом, адже вони можуть викликати безпідставну паніку та зірвати заходи уряду з подолання тимчасових труднощів у хлібозаготівлях та постачанні країни.
Поштова телеграма Відділу інформації та політконтролю ОГПУ 1927 р.[277]
Не може бути, щоб не було хліба. Дали б нам гвинтівки, ми б знайшли хліб.
Коментар, почутий таємним інформатором, 1927 р.[278]
Політика «воєнного комунізму» зазнала поразки. Життя робітників у державі, створеній ними, так і не стало кращим. Проте в другій половині 1920-х років НЕП Леніна також спіткала невдача.
Теоретично, ринок був вільним. Однак на практиці держава ніколи не давала йому спокою. Посадовці, свідомі того, що підприємці отримують прибуток від продажу зерна, постійно перешкоджали їм, поширюючи агресивну пропаганду «проти спекулянтів» та хитросплетении регулюванням цін. Встановивши високі ціни на промислові товари й низькі на сільськогосподарську продукцію (так звані «ножиці» цін), уряд спричинив дисбаланс. Деякі торгівці намагалися купувати зерно за низькими державними цінами, інші — за високими, «приватними». Багато селян, яким пропонували тільки низькі ціни, взагалі відмовились продавати. Натомість вони, цілком логічно, вирішили притримати зерно — годувати ним худобу або дочекатися підвищення цін.
Нова криза стала шоком. Після голоду 1921–1923 років запаси продовольства поступово поповнювали. Неврожай зерна в 1924 році знову призвів до голодування, проте селяни могли прохарчуватися картоплею, буряками, й до того ж у них була худоба. Мораторій на продрозверстку, котрий все ще діяв, означав, що в селян не зникла мотивація для сівби наступної весни.[279]
Але в 1927 році ситуація знову стала напруженою. Того року держава отримала (згідно з її власними ненадійними методами підрахунку) 5,4 мільйона тонн зерна. Однак державні продовольчі розподільники, котрі видавали суворо регламентовану кількість хліба робітникам та державним службовцям у містах, нарахували 7,7 мільйона тонн.[280] За результатами вивчення політичних настроїв населення, ОПТУ повідомляло про «сутички й сварки» в чергах за продуктами по всій території СРСР. В одному таємному звіті цитували дружину робітника: «Весь день витрачаю тільки на 10 фунтів борошна, а коли чоловік приходить з роботи додому, то вечеря не готова». Деякі зі скарг мали загрозливо політичний характер. У Твері міліція знайшла оголошення із закликом до страйку: «Нема масла, борошно стало доступним тільки щойно, немає гасу, нас обдурили».[281] Пауль Шеффер, кореспондент газети «Berliner Tageblatt» у Москві, повідомив про черги перед магазинами по всьому Радянському Союзу та напрочуд високі ціни на продовольство. Він зловісно підсумував: «Становище нагадує зиму 1917 року в Німеччині».[282] Юджин Лайонс, який нещодавно приїхав до Москви як кореспондент «United Press International», також описав черги, що він побачив взимку 1927–1928:
Усюди довжелезні черги, котрі тягнуться від дверей магазинів, у них стоять переважно жінки. В очікуванні, люди видихають тепле повітря, котре хмаринками нависає над чергою. Терплячі, вперті, вони рідко нарікають... Хліб, який переважає в дієті пересічних росіян, став «дефіцитним продуктом».[283]
Для більшовицької партії криза несла загрозу затьмарення важливої річниці, тому що через десять років після революції життя в країні стало гіршим, ніж раніше. Продовольства не вистачало. Інформація про хлібозаготівлі була настільки таємною, що за п’ять місяців до святкування річниці Жовтня, в травні 1927 року, ОГПУ заборонило всім радянським газетам писати про будь-які «труднощі або збої в постачанні зерна державі, тому що це може... посіяти паніку».[284]
Нова продовольча криза сталася в критичний момент боротьби за владу всередині самої Комуністичної партії. Після смерті Леніна в 1924 році Сталін шукав підтримки серед партійців, виступивши проти Троцького, свого головного суперника. З цією метою він пристав до «правих», передусім до Миколи Бухаріна, котрий обстоював принципи НЕПу, обмежену вільну торгівлю й кооперацію селян. Бухарін виступив проти «лівої опозиції» Троцького, який вважав, що НЕП створить новий клас капіталістів і сприятиме збагаченню куркулів на селі. Але в 1927 році Сталін змінив свою політику, позбувшись «лівих»: Троцький упав у немилість й незабаром опинився у вигнанні. Невдовзі Сталін почав готуватися до наступу на «правих», зокрема на Бухаріна з його НЕПом. Іншими словами, Сталін використав зернову кризу й загальне незадоволення станом економіки не тільки для радикалізації радянської політики, а й для остаточного знищення всіх суперників.
Для Кремля 1927 рік став також важливим у зовнішній політиці. Протягом кількох попередніх років ОГПУ з великим ентузіазмом розширювало свою шпигунську мережу по всій Європі. Однак у 1927 році радянські агенти за кордоном зазнали прикрих невдач. Найважливіші операції радянської розвідки викрили в Польщі, Туреччині, Китаї, Франції та інших країнах. У Лондоні британський уряд розірвав дипломатичні відносини з СРСР після розкриття операції, яку міністр внутрішних справ описав у Палаті громад як «одну з найфундаментальніших і найогидніших шпигунських систем, які мені доводилося коли-небудь бачити».[285]
Водночас щойно розширена радянська розвідка нібито знайшла докази територіальних зазіхань Японії на Далекому Сході. Стверджували, що в Польщі так само є плани щодо СРСР, особливо після того, як у результаті державного перевороту 1926 року до влади повернувся переможець у польсько-більшовицькій війні маршал Пілсудський. Іронія полягає в тому, що Польща в 1920-ті роки насправді таємно спонсорувала (за підтримки японських дипломатів) деякі програми активізації українського націоналізму, але немає доказів, що Сталіну було про це відомо.[286] Натомість його підозру викликали уявні польські та японські шпигунські мережі, що в найкращому випадку було незначним польсько-японським військовим співробітництвом.[287]
У поєднанні всі ці фактори набирали загрозливого вигляду, особливо для радянського керівництва, котре все ще відчувало гіркий присмак поразки у війні, від закінчення якої не минуло й десяти років. У статті в газеті «Правда» в липні 1927 року Сталін попереджав про «справжню й неминучу загрозу нової війни взагалі, та війни проти СРСР зокрема». У газетах та публічних промовах непов’язані між собою історії подавали як докази реальної (такої, що дійсно існує) змови.[288] Цілеспрямована пропагандистська кампанія готувала радянське суспільство до умов війни та скорочення витрат і водночас мала на меті схилити населення до більшої лояльності щодо комуністичної системи.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України», після закриття браузера.