BooksUkraine.com » Фентезі » Володар Туману 📚 - Українською

Читати книгу - "Володар Туману"

156
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Володар Туману" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: Фентезі. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 27 28 29 ... 34
Перейти на сторінку:
вимовив зрештою Віктор Крей, розуміючи, що його слова звучать не надто переконливо. — Я повинен знати, де Роланд. Його життя в небезпеці.

Макс мовчав, уважно дивлячись у благальне лице старого. Він не вірив жодному щойно мовленому ним слову.

— Чиє життя, пане Крей, Роланда чи Якоба Фляйшмана? — хлопець вимогливо чекав на відповідь.

Старий стулив повіки і з прикрістю зітхнув.

— Я не розумію тебе, Максе, — пробурмотів він.

— А по-моєму, розумієте. Я знаю, що ви збрехали мені, пане Крей, — Макс докірливо дивився в обличчя старому. — І знаю, хто насправді Роланд. Ви від самого початку нам брехали. Чому?

Віктор Крей підвівся, підійшов до одного з вікон і глянув надвір, наче на когось чекав. Будинок струсонув новий перекіт грому. Буря наближалася до берега, і Макс чув, як ревуть у морі хвилі.

— Скажи мені, де Роланд, Максе, — знову попросив старий, спостерігаючи за тим, що діялося назовні.— Не можна гаяти часу.

— Не знаю, чи можу я вам довіряти. Якщо хочете, щоб я вам допоміг, спершу розкажіть усю правду.

Макс не бажав, щоб доглядач маяка знову відбувся недомовками.

Обернувшись, старий суворо подивився на хлопця. Макс твердо витримав його погляд, даючи зрозуміти, що анітрохи його не боїться. Віктор Крей, мабуть, оцінив ситуацію та знесилено опустився в одне з крісел.

— Гаразд, Максе. Я розповім тобі правду, якщо ти цього хочеш, — пробурмотів він.

Макс умостився навпроти нього та ствердно хитнув головою, готовий слухати розповідь старого.

— Майже все, що я розповів вам того разу на маяку, було правдою, — розпочав Віктор Крей. — Мій колишній приятель Фляйшман пообіцяв докторові Каїну свого первістка в обмін на любов Еви Грей. Через рік після весілля, коли я вже втратив зв’язок із ними обома, доктор Каїн почав учащати до Фляйшмана й нагадувати тому про їхню угоду. Фляйшман щосили намагався уникнути народження дитини, навіть якби це загрожувало його шлюбу. Після того, як «Орфей» затонув, я відчув, що повинен написати їм і звільнити від покари, яка впродовж довгих років робила їх нещасними. Я гадав, нібито погроза доктора Каїна назавжди похована в морі, або щонайменше був таким нерозважним, що сам переконав себе в цьому. Фляйшман відчував провину й борг переді мною й хотів, аби ми втрьох — Ева, він і я — знову були разом, як в університетські роки. Звісно, це було безглуздям. За цей час сталося багато чого. Та все одно йому заманулося звести будинок на узбережжі, під дахом якого невдовзі народився його син Якоб. Малюк був благословенням Божим, він повернув їм обом радість життя. Так принаймні здавалося, бо від самої ночі, коли він народився, я знав, що щось негаразд. Тоді вдосвіта мені знову наснився доктор Каїн. Поки хлопчик підростав, Фляйшман з Евою були настільки засліплені радістю, що не спромоглися розпізнати небезпеку, яка їм загрожувала. Обоє докладали всіх зусиль, щоб зробити сина щасливим, і вдовольняли всі його бажання. Ніколи не було на землі такої балуваної та пещеної дитини, як Якоб Фляйшман. Проте поступово ознаки присутності Каїна робилися дедалі відчутнішими. Одного дня, коли Якобу було п’ять років, хлопчик бавився на задньому подвір’ї й пропав. Фляйшман з Евою годину по годині відчайдушно шукали сина, але того й сліду не було. Коли споночіло, Фляйшман узяв ліхтар і заглибився в ліс, боячись, що малюк заблукав у заростях і з ним щось трапилося. Фляйшман пригадав, що, коли шість років тому зводили будинок, біля самісінького лісу стояло невелике замкнене й порожнє приміщення, де давним-давно, судячи з усього, була псарня, зруйнована на початку століття. Тут тримали жертовних тварин. Тієї ночі Фляйшмана осяяв здогад, що, можливо, хлопчик забрів туди й опинився в пастці. Його підозра виявилася почасти вірною, але там він знайшов не лише сина.

Приміщення, яке роками стояло порожнім, цього разу було заповнене статуями. Якоб саме бавився серед фігур, коли батько знайшов і забрав його. За кілька днів Фляйшман прийшов до мене на маяк і розповів про те, що сталося. Він змусив мене заприсягтися, що, коли раптом із ним щось трапиться, я подбаю про малюка. Але це був тільки початок. Фляйшман приховував від дружини дивні речі, що відбувалися довкола хлопчика, та в глибині душі він розумів, що виходу немає і рано чи пізно Каїн повернеться за тим, що належить йому.

— Що сталося тієї ночі, коли Якоб утопився? — урвав старого Макс, передбачаючи відповідь, але сподіваючись, що слова доглядача маяка розвіють його побоювання.

Схиливши голову, Віктор Крей якусь мить мовчав.

— Тоді, як і сьогодні, було 23 червня — дата, коли затонув «Орфей»; у морі того дня розігралася страшна буря. Рибалки квапилися закріпити свої човни, а мешканці селища зачиняли двері й вікна, як робили це в ніч корабельної аварії. Буря перетворила поселення на селище-привид. Я стояв на маяку, коли раптом мене охопило жахливе передчуття: хлопчик у небезпеці. Безлюдними вулицями я чимдуж побіг сюди. Якоб вийшов із дому й простував до берега, об який з люттю розбивалися хвилі. З неба лило так, що видимість була майже нульовою, проте я завважив сяйливу фігуру, що виринула з води й простягла до хлопчика два довгі лаписька, схожі на щупальця. Якоб, мов загіпнотизований, ішов просто до цієї водяної істоти, яку я не міг добре розгледіти в темряві. То був Каїн, я не сумнівався в цьому, але здавалося, начеб усі його личини перемішалися в цій мінливій істоті… Мені важко пояснити, що це було…

— Я бачив цю істоту, — Макс не хотів, аби старий гаяв час на описання створіння, яке сам він споглядав лише кілька годин тому. — Продовжуйте.

— Я запитав себе, де ж Фляйшман і його дружина, чому вони не намагаються врятувати сина, й глянув на будинок. Група схожих на рухомі кам’яні фігури циркачів утримувала подружжя на ґанку.

— То були садові статуї,— уточнив Макс.

Старий ствердно хитнув головою.

— В цю мить я думав лише про те, як урятувати хлопчика. Істота тримала його й тягла в море. Я кинувся до неї й заступив їй дорогу. Величезна водяна істота розчинилася в пітьмі. Якоб потонув. Я пірнав кілька разів, поки нарешті намацав у темряві тіло й витягнув його на берег. Я відніс хлопчика на пісок, подалі від хвиль, і спробував його оживити. Статуї зникли разом із Каїном. Фляйшман з Евою кинулися до мене, щоб урятувати сина, та коли вони прибігли, в того вже й пульс не можна було намацати. Ми перенесли його до будинку, але всі наші спроби повернути хлопчика до життя

1 ... 27 28 29 ... 34
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Туману», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Володар Туману"