Читати книгу - "Отрута шипів, Ана-Марія Еріш"

- Ти думаєш, я злякаюся якогось дівчиська? Ще й такого нахабного. Проте маю визнати, ти дуже гарна. Ми би могли знайти чим зайнятися. Однак я столітній вампір, який бачив багатьох таких як ти. - чоловік розсміявся.                                                                                                                                    

А я ж лише мовчки дивилась на нього. Мене вже це все почало дратувати, адже я стільки разів чула це від йому подібних вампірів, що вважають себе найкращими створіннями в усіх тридцяти п'яти світах. На жаль, чергове завдання знову було доволі простим. Черговий вампір прийняв мене за слабку дівчину, яку він легко зможе перемогти. Цей чоловік вже малює в голові картину. як саме буде мене вбивати. Але він не знає, що перед ним стоїть Зоріна Варлок, найсмертоносніший воїн Варти, яка відома далеко за межами Валорії. Ми займалися очищенням країни від тих, хто ганьбив наш вид. Мене часто недооцінювали, і це грало мені на руку.                                                                                    

От і цей екземпляр розказував про те, як вб'є мене, а потім потанцює на моїх кістках. Хоч би вигадав щось нове, адже стара історія, яку я чую чи не кожен день. Якийсь час це було навіть цікаво, Але досить швидко набридає. Тому, витягнувши меч, одним порухом я просто знесла його голову. Він навіть зойкнути не встиг.                                                                                                         

- Щасливого тобі дня Смерті. - посміхнулась я, витираючи зброю об його одяг. - От тільки на нормальне поховання і не розраховуй.                                                                                                    

Я подала сигнал Вартовим, аби вони прийшли та забрали тіло. Що там відбуватиметься далі - вже не моя проблема. Час був йти додому, та знову тренуватися, адже я маю втримувати планку найкращого воїна. Але обернувшись, я буквально застигла на місці, ніби побачивши привида з минулого.                                                                                                                                             

Там стояв Джейкоб Драгомір...