Читати книгу - "Рута. Та, що вірить в кохання, Любава Олійник"

А мені довелося знову поринути своїми думками до рідного Риму. Тепер мої розповіді здавалися такими ностальгійними.

 Навіть встиг кілька разів пошкодувати про те, що залишив свій дім. Хоча, тепер він буде служити іншим. Виноградники приноситимуть прибуток місту, дім переобладнають у школу для дітей.

Згодом напруга трохи спала. Рута стала швидше перекладати, а я знову відчув тугу за домом.

— Оскільки ми залишаємося, чи могли б ми вивчити вашу мову?

Будомир лише кивнув.

— Це можливо.

Хранитель не здивувався, проте не дав чіткої відповіді, посилаючись на те, що дівчина опановує інше навчання, проте він спробує в найближчий час підшукати нам вчителя чи купця з найближчих міст.

Він м’яко попрощався, нагадавши про те, щоб я йшов облаштовуватися. Сам же він побажав залишитися з дівчиною та поговорити з нею.

Я вдячно схилив голову, хоча не міг позбутися відчуття, що головне запитання залишилося без відповіді.

Рута...

Що ти знаєш про Рею? І що вас поєднує?