Читати книгу - "Народження Сталевого Щура"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Потім, коли натовп трохи зменшувався, ми витирали соус із наших уст і поверталися до занять — моє навчання тривало. Коли ми почали розглядати комп’ютерне хакерство, я з’ясував, чому Слон присвятив останні кілька десятиліть.
— Дайте мені зараз термінал, і я зможу владарювати над світом, — виголосив мій наставник. Його голос бринів такою певністю, що я повірив: він і справді зможе. — А замолоду подобалося братися за всі авантюри, що могли розважити жителів нашої планети. Красти готівку, без сумніву, захопливіше, ніж мати справу з кредитними картками. Вони так і не втямили, як я це влаштовував…
— І як ти це влаштовував?
— Зараз ми говоримо про комп’ютери.
— Давай зробимо відступ цього разу, благаю. Я обіцяю, що твій секрет потрапить до хороших рук. Тільки з твого дозволу, я навіть залишу твою візитівку.
— Це чудова ідея. Ти відбиратимеш прибутки у цих невігласів так само, як я оббирав їхніх попередників. Опишу ситуацію, а ти спробуй здогадатися, як я її прокручував.
У Центральному монетному дворі, у стародавній будівлі з кам’яними стінами два метри завтовшки й купою охорони на подвір’ї, — гігантські сейфи з баксами. Тієї миті, коли гроші мають покинути рідні стіни, охорона й уповноважені особи наповнюють ними більйони коробок, котрі потім запечатують під пильним оком усіх присутніх. Зовні будівлі чекає броньована машина під охороною поліції. За сигналом машина задкує до броньованих дверей, крізь які передають гроші. Усередині будівлі відчиняються сталеві двері, коробка перекочовує до броньованої камери. Ці двері зачиняються до того, як відчиняються двері зовнішні. Потім коробка мандрує у броньованій машині до лінійного потягу, де її перевантажують до броньованого вагона. У цьому вагоні одні-єдині двері, замкнені й обплутані численними сигналізаціями. Охоронці їдуть у спеціальному відділенні кожної з машин, поки поїзд курсує тими пунктами міста, де потрібні новенькі бакси. На визначеній зупинці очікує інша броньована машина, досі запечатану коробку виймають, поміщають в авто і транспортують до банку. Там її розпечатують і знаходять лише мою візитівку.
— Неперевершено!
— Можеш пояснити, як я це зробив?
— Ти був одним із охоронців у потязі…
— Ні!
— Ти керував броньованою машиною.
— Ні.
Отак я ламав собі голову з годину, доки Слон змилувався та розтовкмачив:
— Усі твої здогади небезпідставні, але ці шляхи небезпечні. Ти більш розвинений фізично, ніж будь-коли був я. У своїх операціях я волів працювати мозком. Причина, чому я ніколи не зламував коробку та ніколи не виймав із неї грошей, у тому, що коробка була порожня, вже коли її забирали з будівлі. Чи, точніше, у ній лежали цегла для ваги та моя візитівка. Зараз можеш здогадатися, як я це зробив?
— Ніколи не полишала будівлю… — бурмотів я, змушуючи свій мозок працювати.
— Ти дещо забув…
Я клацнув пальцями і скочив на ноги:
— Стіна, звісно, стіна. Ти виклав усі підказки, а я не здогадався. Стара, кам’яна, два метри завширшки!
— Точно! На те, щоб її розвалити, у мене пішло чотири місяці й три вколошкані роботи, але врешті я таки переміг. Спершу я придбав будівлю через дорогу від монетного двору та лопатою викопав під нею тунель. Дуже повільно, дуже тихо. Під фундаментом будівлі з виходом досередини. Як виявилося, там є внутрішня та зовнішня стіни, а проміжок між ними заповнений щебенем. Нечутно підірвав одну сторону броньованого сховища, що з’єднувала внутрішню та зовнішню стіни монетного двору. Встановлений мною механізм міг поміняти коробки за півсекунди. Коли внутрішні двері зачинялися, замок запечатували до того, як відчиняться двері зовнішні. Достатньо часу, майже три секунди, щоб поміняти коробки. Вони так і не здогадалися, як я це роблю. Механізм і досі там. Але після того, як вони все там перекинули догори дригом, красти гроші стало важко. Хакерство — це щось інше. Винятково інтелектуальна робота.
— Хіба ж іще можливі комп’ютерні крадіжки в наші дні — з усіма цими кодами та паролями?
— Що людина заблокувала, людина може й розблокувати, не залишаючи сліду. Я наведу тобі кілька прикладів. Почнемо з такої мудрої штуки, як округлення. Ось як воно працює. Уявімо, що у тебе в банку є вісім тисяч баксів; на депозиті ця сума збільшується на вісім відсотків на рік. За правилами банк поповнює твій рахунок кожного тижня. Це означає, що наприкінці першого тижня твій баланс збільшиться на 0,015384 відсотка. Таким чином, до твоїх восьми тисяч додасться 12,30. Правильно? Перевір на своєму калькуляторі.
Я ввів ті суми, про які він говорив, і отримав саме такий результат.
— Точно дванадцять баксів і тридцять центів, — гордо виголосив я.
— Неправильно, — заперечив він. — Прибуток становить 12,3072, чи не так?
— Ну, теоретично так, але, якщо я не припускаюся помилки, неможливо додати сімдесят дві тисячних цента до чийогось рахунку.
— Не все так просто. У фінансових розрахунках округлюють до сотих. У цьому важливому моменті розрахунків банк має два шляхи. Він може округлювати всі тисячні понад 005 до вищого числа, а ті, які нижче від 0049, — до нуля. До кінця дня всі ці підвищення та зниження приблизно врівноважаться, і банк нічого не втратить і не отримає. Або є інший шлях, і саме таку схему практикують: банк може автоматично обнулити всі числа після сотих, забезпечивши собі в такий спосіб невеликий, але стабільний прибуток. Невеликий — це я, звісно, в масштабах банку, але доволі значний з точки зору окремого вкладника. Якщо відповідно налаштувати банківський комп’ютер, усі ці округлені суми підуть на один рахунок, а наприкінці дня правильний баланс буде показано і на рахунку банку, і на рахунку клієнта. Й усі задоволені.
Я швидко порахував на калькуляторі та вдоволено глянув на результати.
— Правильно, всі задоволені, а особливо власник того рахунку, куди списано решту. Якщо з десяти тисяч рахунків списувати лише по півцента, прибуток становитиме
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Народження Сталевого Щура», після закриття браузера.