Читати книгу - "Відьмак. Час Погорди"

Про кохання ми знаємо небагато. Із коханням, так як із грушкою. Грушка солодка й має форму. Спробуйте визначити форму грушки.

Любисток. Півстоліття поезії

Розділ 3

Ґеральт мав причини підозрювати — й підозрював — що банкети чародіїв відрізняються від учт і свят звичайних смертних. Утім, не сподівався, що різниця та настільки велика і настільки всеосяжна.

Пропозиція супроводжувати Йеннефер на банкет, що передував чародійському з’їзду, була несподіваною, але в остовпіння не ввела. Бо не була це перша пропозиція такого роду. Ще раніше, коли мешкали вони разом і все між ними складалося добре, Йеннефер хотіла бувати на з’їздах та конвентиках у його товаристві. Втім тоді він рішуче відмовлявся. Був переконаний, що серед чародіїв він у кращому випадку сприйматиметься як дивовижа й сенсація, у гіршому — як непрошений гість і парія. Йеннефер висміювала його побоювання, але не наполягала. Оскільки в інших ситуаціях вона вміла наполягати так, що аж дім двигтів і сипалося скло, Ґеральт ствердився у думці, що його рішення були слушними.

Цього разу він погодився. Без роздумів. Пропозиція пролунала після довгої, щирої й емоційної розмови. Після розмови, яка зблизила їх знову, відсунула в тінь і забуття їхні старі конфлікти, розтопила лід жалю, гордощів і впертості. Після розмови на греблі Гірундуму Ґеральт погодився б на будь-яку пропозицію з боку Йеннефер. Не відмовився б, навіть якби вона запропонувала йому спільний візит у пекло, щоб випити філіжанку киплячої смоли в товаристві вогняних демонів.

І була ще Цірі, без якої не було б тієї розмови, не було б зустрічі. Цірі, якою, як казав Кодрінгер, цікавився якийсь чародій. Ґеральт розраховував на те, що його присутність на з’їзді спровокує чародія і змусить його діяти. Але Йеннефер він не сказав про те ні слова.

З Гірундуму вони поїхали просто на Танедд, він, вона, Цірі й Любисток. Спочатку вони зупинилися у величезному комплексі палацу Локсія, що займав східно-полудневе підніжжя гори. Палац уже роївся від гостей з’їзду й осіб, що їх супроводжували, але для Йеннефер кімнату знайшли відразу. Вони пробули в Локсії цілий день. Ґеральт провів той день у розмовах із Цірі, Любисток — у біганині, збиранні й розповсюдженні пліток, чародійка — на примірці й вибору одежі. А коли настав вечір, відьмак і Йеннефер приєдналася до різнобарвного кортежу, що прямував до Аретузи — палацу, у якому мав відбутися банкет. І тепер, в Аретузі, Ґеральт дивувався, вражений, хоча й обіцяв собі, що нічому не стане дивуватися і не буде вражатися.

Гігантську центральну залу палацу збудовано було в формі літери «Т». Довший бік мав вікна, вузькі й неправдоподібно високі, сягали вони майже під стелю, сперту на колони. Стеля також була високою. Настільки високою, що непросто було розрізнити деталі фресок, що її оздоблювали, у тому числі й плоть голих людей, що були найповторюванішим мотивом зображень. У вікнах були вітражі, які мали коштувати цілу купу грошей, але в залі все одно відчувався протяг. Ґеральт дивувався, що свічки не гаснуть, але придивившись уважніше, дивуватися перестав. Канделябри були магічні — а може, навіть ілюзорні. Втім світла вони давали чимало, значно більше, ніж свічки.

Коли вони увійшли, всередині розважалося уже не менше сотні людей. Зала, як оцінив відьмак, могла вмістити щонайменше втричі більше, навіть коли посередині, як наказував звичай, поставили б столи підковою. Але традиційної підкови не було зовсім. Виглядало так, що бенкетуватимуть стоячи, невтомно проходжаючи уздовж стін, прикрашених гобеленами, гірляндами й прапорцями, що хвилювалися на протязі. Під гобеленами й гірляндами встановлено було ряди довгих столиків. На столиках громадилося вишукане їдло на ще вишуканішому посуді, серед вишуканих квіткових композицій і вишуканих фігур з льоду. Придивившись уважніше, Ґеральт констатував, що вишуканості значно, значно більше, ніж їдла.

— Немає столу, — понуро підтвердив він факт, розгладжуючи на собі короткий, чорний, гаптований сріблом й укорочений у поясі каптан, у який нарядила його Йеннефер. Каптани такі були останнім писком моди й називалися дублетами. Відьмак і поняття не мав, звідки взялася та назва. І не хотів довідатися.

Йеннефер не відреагувала. Ґеральт не очікував реакції, добре знав, що чародійка не звикла реагувати на подібного роду заяви. Але не відступив. Продовжив бурчати. Просто мав охоту побурчати.

— Немає музики. Дме, як зараза. Немає де всістися. Будемо їсти й пити навстоячки?

Чародійка обдарувала його поволочистим фіалковим поглядом.

— Авжеж, — сказала неочікувано спокійно. — Будемо їсти стоячи. Знай також, що надовго затримуватися біля столу з їдлом вважається нетактовним.

— Намагатимуся бути тактовним, — пробурмотів він. — Тим більше, що не дуже тут є перед чим затримуватися, як бачу.

— Нестримне пиття уважається великою нетактовністю, — продовжувала повчально Йеннефер, зовсім не звертаючи уваги на його буркотіння. — Уникання розмов уважається непробачною нетактовністю…

— А те, — перебив він, — що отой худий мосьпан у кретинських штанях саме показує на мене пальцем двом своїм товаришкам, вважається нетактовним?

— Так. Але дрібною.

— Що будемо робити, Йен?

— Кружляти залою, вітатися, роздавати компліменти, спілкуватися… Припини розгладжувати дублет і поправляти волосся.

— Ти не дозволила мені надягнути пов’язку.

— Твоя пов’язка претензійна. Ну, візьми мене під руку, й ходімо. Стояти біля входу вважається нетактовним.

Вони покрутилися залою, що поступово заповнювалася гостями. Ґеральт був люто голодним, але швидко зорієнтувався, що Йеннефер не жартувала. Стало очевидним, що правила, нав’язані чародіями, й справді наказують їсти й пити мало й удавано неохоче. До того ж будь-яка зупинка біля столу з їжею накладала товариські обов’язки. Хтось помічав, виказував радість, підходив і вітався, настільки ж радісно, наскільки й фальшиво. Після обов’язкового удавання поцілунків у щоки чи млявого потискання долоней, після нещирих посмішок і ще менш щирих, хоча й непогано замаскованих компліментів наставала коротка й нудно банальна розмова ні про що.

Відьмак уважно роздивлявся, шукаючи знайомі обличчя, головно в надії, що він тут не єдина особа, яка не належить до чародійського Братства. Йеннефер його запевнила, що єдиною такою особою він не буде, але він або не бачив нікого з-поза Братства, або не вмів нікого розпізнати.

Пажі розносили на тацях вино, лавіруючи серед гостей. Йеннефер не пила зовсім. Відьмак хотів, але не міг. Дублет тис. Під пахвами.

Уміло направляючи рукою, чародійка відтягнула його від столу й вивела на середину зали, у самісінький центр загальної зацікавленості. Опір нічого не дав. Він здогадувався, про що йдеться. Це була найзвичайнісінька демонстрація.

Ґеральт знав, на що може очікувати, тож зі стоїчним