Читати книгу - "Аптекар"

Тому цей суд війтівський Львівський, вважаючи звинувачених осіб, що вчинили своїми забобонами диявольськими велику образу Божої Величі, а також шкоду і руїну людському здоров’ю, щоби більше образи Божої і людям шкоди не було, і від них таких учинків ніхто не навчився, щоб схилити всіх, хто ще вагається, до каяття та аби жили згідно зі Законом Божим, згідно з ординарним і Магдебурзьким правом, яке злочинців проти Божої Величі має карати і вогнем тратити, наказує: Ганну і Софію на вогні спалити на звичному місці страти“.

Я засвідчив стан здоров’я обох бідолах і пішов додому, не чекаючи екзекуції. А за два тижні вже катували божевільну, яка розповідала, як чорт провадив її пеклом. Вона це розповідала так образно, що мимоволі здавалося, ніби вона й справді все те бачила. Вона, вочевидь, вірила у те і змусила повірити й лавників, і лавничий суд. Мабуть, лише я вважав її за божевільну, а кат виконував свою монотонну звичну для нього роботу без особливого ентузіазму.

— Зелень ся розступила і зімкнула за моєю спиною, — казала вона, примруживши очі, — на галявині горіло багаття і жадібно облизувало широку закінчену пательню. Черниця ліниво тицяла палицею в те, що смажилося, і мурмотіла під ніс молитву, яку я знала колись дуже давно, але забула, і тепер собі пригадала. Може, тому я прониклася теплом до тієї черниці, як до когось близького мені… Я наблизилася і побачила на пательні голу дівчину, котра звивалася і шкварчала, розкидаючи руки і ноги, а коли вона переверталася на бік, то видно було, як пухирилася її спина, взявшись смаженою скоринкою… — Божевільна облизала сухі трепані вуста і схлипнула. — Дівчина стогнала і виштовхувала з писка розпухлий язик. Перса у неї були дуже гарні і ще зовсім не припеклись. Як і стегна. Черниця штрикала дівчину палицею: „Смажся, смажся, чортова лялько!“ — „їй бракує тлущу“, — сказала я. „Хіба на ній мало тлущу?“ — буркнула черниця, але, роззирнувшись, вона помітила біля своїх ніг кота, схопила його і стала викручувати над пательнею, наче випрану сорочку. Кіт верещав божевільним криком, з нього лився жовтий лій. Дівчина з вдячністю подивилася на мене. Коли тлущ рівномірно розтікся пательнею, черниця шпурнула викручену шмату кота в траву. Нещасне сотворіння спробувало перекрутитися назад, але збагнуло, що це йому не під силу, жалібно занявчало. Я рушила далі. „Зачекай, — сказав викручений кіт, — я піду з тобою. Бо ж тобі потрібен провідник, не?“ І ми пішли далі.

— А де чорт? Де чорт! — закричав суддя Зількевич, втомлений цією історією.

— Він був біля мене, — відповіла жінка. — Викручений кіт якраз і був чортом. І він мене провадив далі. Назустріч нам ішло зо два десятка людей, нанизаних на довгий спис. Вони весь час шпорталися, намагалися крокувати рівно, але вибоїни і горби їм були перешкодою…

— Хіба ви не бачите, що це божевільна? — запитав я у Зількевича. — Її не можна піддавати тортурам і карати.

— Але ж вона вже призналася, що бувала на відьомських сабашах. І дідько вступав з нею у контакт.

— Якби вас припекли залізом, ви б визнали, що ви рідний брат того дідька.

— Цур вам і пек, — він перехрестився, — таке казати. Але що з нею робити? — тут він звернувся до решти суддів.

Зиморовича цього разу не було, і вся братія вагалася.

— А що пан доктор каже? — спитав один з них.

— Кажу, що її треба відпустити. У неї є родина — нехай нею заопікується.

— Родина? — засміявся Зількевич. — Та родина якраз і донесла на неї. Видно, вона їм уже добре допекла своїми мандрами пеклом. Вони її назад не візьмуть. Слухайте, — звернувся до мене суддя, — з неї жодної користі. Ото буде тинятися і розносити маячню. А у нас на неї зібрані всі докази. У нас є свідки, які розповідали, що з неї промовляв сам диявол диявольським голосом. Розумієте? Не жіночим, а чоловічим. Вона могла гарчати, як пес, а могла нявчати, як кішка.

— Абисьте знали, — долучився до мого просвітництва єпископ, — Господь, створивши чорта, наділив його даром досконалого відання трав, квітів, каміння, дерев та інших природних речей. А проте чорт не здатен створити нічого матеріального, ані втрутитися у небесний порядок, а звідси — й місяця з неба не може зняти. Зате може перевтілюватися в кого лише захоче. Бере чорт тіло з повітря, з грубих земних випарів. Святого Антонія Пустельника він страшив то в образі страшних звірів, то в образі хижих птахів, святого Пахомія — в образі когута, святого Ромуальда — в образі оленя, святого Іларіона — в образі лиса, святого Дунстана — в образі ведмедя, святу Маргариту — в образі дракона. А інших зводив ув образах святих та янголів. У Сілезії був чорт Рибенцаль…

— Рюбецаль, — поправив я, — по-нашому Лічиріпа.

— То от він задля жарту явився одному шкляреві, що плуганився на торг, в образі пенька при дорозі. Не перетворюється він ані в голуба, ані в овечку, бо то все істоти Христові, чого я не дуже розумію, бо ж чорт і в образі самого Ісуса може явитися. Найбільше йому подобається образ кота або цапа, який досконало відповідає його бридоті і потворності. І ось маємо: кіт, який провадить її пеклом.

Мов на підтвердження цих слів, жінка раптом закотила очі, викривала вуста і загарчала грубим важким басом, а потім зареготала і промовила:

— Я прийшов панувати! Я серед вас! Якщо ви її спалите, я переселюся у когось із вас!

Лавники вжахнулися і стали хреститися, як і судді та єпископ. Перехрестився і я, щоб не виділятися, хоча мені здалося це доволі кумедним. Тимчасом жінка