Читати книгу - "Божий світильник. Куля для боса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви почали говорити,— нагадав Телботту Вулф,— про кохання, яке за певних обставин може стати мотивом убпвства.
— Так, і Бродайк збив мене.— Телботт крутнув головою.— Поміркуйте самі, я знаходив клієнтів для Кейеса, а він не міг навіть чути про те, що у значній мірі своїми успіхами повинен завдячувати мені, і водночас иобоював-ся здихатися мене. До того ж я кохаю його дочку і хотів одружитися з нею. Однак він користувався чималим впливом на неї, а втім, якби вона кохала мене так, як я її, це не мало б ніякого значення, але, на жаль, то не так...
— Віку, послухай,— запротестувала Дороті,— невже я не твердила безліч разів, що пішла б за тебе заміж, якби не батько? Звичайно, я кохаю тебе!
— Ось,— Телботт обернувся до Вулфа,— тепер ви знаєте мотив. Звичайно, це трохи старомодно, без блиску сучасного дизайну, але цілком достовірно. Природно, саме так вважала і поліція, поки не встановила, що я був в іншому місці. Я б не сказав, що вони зовсім зняли підозру з мене. Припускаю, що в них знайдуться детективи й агенти, котрі вистежать вбивцю, якого я найняв. їм доведеться добре попрацювати. Ви чули, міс Кейес назвала мене дурнем, але я не такий дурний, щоб наймати вбивцю.
— Хотілося б вірити,— зітхнув Вулф.— Немае нічого кращого від певного мотиву. А як з алібі? Поліція повірила вашому алібі?
— Так, ідіоти! — вигукнув Поль.— Ця телефоністка...
— Я спитав пана Телботта,— відрубав Вулф.
— Не знаю,— мовив Телботт,— але, гадаю, вони мусили повірити. Я й досі починаю тремтіти, коли подумаю, яй мені пощастило, що напередодні вбивства Кейеса пізно ліг спати. Якби я поїхав з ним на прогулянку, то сидів би тепер у в’язниці. Усе спирається на різницю в часі.
Кінний поліцейський бачив, як Кейес їхав парком поблизу 66-ї стріт о сьомій десять. Кейеса було вбито біля Дев’яносто шостої вулиці. Навіть якби він проскакав увесь шлях учвал, то однаково не дістався б туди раніше сьомої двадцяти, оскільки кінська стежка дуже петляє. Але він не скакав учвал — кінь зовсім не стомився.
Телботт різко обернувся:
— Ви тут видатний. фахівець, Уейн. Адже Казанова пе спітнів, чи не так?
— Розповідайте далі,— тільки й мовив Уейн Саффорд.
— Отже, не спітнів,— провадив Телботт.— Уейн може засвідчити це. Тож Кейес не міг доїхати до місця, де його вбили раніше сьомої двадцяти п’яти. І виходить, що злочин стався -о сьомій двадцять п’ять.
— Ну а ви? — поцікавився Вулф.
— Мені пощастило. О такій ранній іюрі я двічі або тричі на тиждень, проїжджав по парку разом з Кейесом. Він хотів, щоб я прогулювався з ним щодня, але я робив це через раз. Знаєте, я не сноб. Коні просто йшли бік о бік, а ми обговорювали справи, якщо тільки йому не хотілося погарцювати. Я живу у готелі «Черчілль». У понеділок я повернувся додому пізно ввечері, але все-таки попросив подзвонити мені о шостій годині ранку, бо не їздив на прогулянки з КейеСом уже кілька днів. Але коли вранці мене розбудила телефоністка, я був ще вовсім сонний і попросив її подзвонити до школи верхової їзди і попередити, що я не зможу прийти, а потім знову зателефонувати мені о сьомій тридцять.
Вона так і зробила, але мені все одно дуже не хотілося вставати. Проте довелося, адже я домовився поснідати з одним клієнтом з передмістя, тому замовив собі до номера подвійну порцію апельсинового соку. Через кілька хвилин офіціант приніс сік. Кейеса було вбито принаймні о сьомій двадцять п’ять або трохи пізніше у центрі міста. О сьомій тридцять я був у своєму номері майже за три милі від місця вбивства. Ви можете тільки здогадуватись, як я радів, що попросив передзвонити мені
о сьомій тридцять!
Вулф кивнув: «Якщо у вас таке надійне алібі, чому ви все-таки вирішили прийти сюди?»
— Подумати тільки, телефоністка і офіціант! — саркастично чмихнув Поль.
— Порядні, чесні люди, Ферді,— відрізав Телботт, а тоді знову мовив до Вулфа: — Я не вирішував.
— Ні? Може, вас взагалі тут немає?
— Чому ж, я тут, але не для того, щоб приєднатись до вашої компанії. Я прийшов, щоб приєднатись до міс Кейес. Я не вважаю себе надто докучливим. Що стосується решти присутніх, за винятком, можливо, Бро-дайка.
У двері знову подзвонили, і я хутко підхопився з крісла ї вибіг у передпокій, вчасно перехопивши Фріца, а тоді припав до вічка, перевіряючи, бажаний чи небажаний гість завітав до нас. Роздивившись людину, що стояла но той бік дверей, я накинув ланцюжка і, відхиливши вузьку шпарину, мовив:
— Я не хочу застудитись.
— Я теж,— пролунав грубий голос у відповідь.— Зніміть ланцюжка.
— Містер Вулф зайнятий,— чемно сказав я.— Можу я бути вам корисний?
— Ні, не можете. Ви ніколи не могли і не зможете.
— Тоді зачекайте, піду спитаю.
Я замкнув двері і повернувся до залу, щоб повідомити Вулфа.
— Там до вас прийшов професор,— так я називав інспектора Крамера з відділу розслідування вбивств.
Вулф застогнав і мотнув головою:
— Я буду довго зайнятий і прошу мене не турбувати.
Я знову повернувся до передпокою і з розпачем у голосі мовив у шпарку:
— Шкода, але він виконує домашнє завдання.
— Так,— Крамер не приховував сарказму,— звичайно, зайнятий. Тепер разом з Телботтом у вас сидять усі шестеро. Відчиніть двері.
— Ба! Кого ви хочете вразити? Ви причепили хвости до когось із них, а може, й до всіх, сподіваюсь, не забули й про Телботта,
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Божий світильник. Куля для боса», після закриття браузера.