Читати книгу - "Енеїда"

Чрез ваші зводні, женихання

Не маю я ушановання;

Я намочу вас в шевський квас.

[4] Або оддам вас на роботу,

Запру в смирительних домах,

Там виженуть із вас охоту

Содомить на землі в людях.

Або я луччу кару знаю,

Ось як богинь я укараю:

Пошлю вас в Запорозьку Січ;

Там ваших каверз не вважають

Жінок там на тютюн міняють,

Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч.

[5] Не ви народ мій сотворили,

Не хист создать вам черв’яка;

Нащо ж людей ви роздрочили?

Вам нужда до чужих яка?..

Божусь моєю бородою

І Гебиною пеленою,

Що тих богів лишу чинів,

Які тепер в війну вплетуться;

Нехай Еней і Турн скубуться,

А ви глядіть своїх чубів».

[6] Венера молодиця сміла,

Бо все з воєнними жила,

І бите з ними м’ясо їла,

І по трахтирах пуншт пила;

Частенько на соломі спала,

В шинелі сірій щеголяла,

Походом на візку тряслась;

Манишки офіцерські прала,

З стрючком горілку продавала

І мерзла вніч, а вдень пеклась.

[7] Венера по-драгунськи – сміло

К Зевесу в витяжку іде,

Начавши говорити діло,

Очей з Зевеса не зведе:

«О тату сильний, величавий!

Ти всякий помисл зриш лукавий,

Тебе ніхто не проведе;

Ти оком землю назираєш,

Другим за нами приглядаєш,

Ти знаєш, що, і як, і де.

[8] Ти знаєш, для чого троянців

Злим грекам попустив побить;

Енея з пригорщею ланців

Велів судьбам не потопить;

Ти знаєш лучче всіх причину,

Чого Еней приплив к Латину

І біля Тібра поселивсь?

Ти ж словом що опреділяєш,

Того вовік не одміняєш;

Відкіль же Турн тут притуливсь?

[9] І що такеє Турн за свято,

Що не вважає і тебе?

Фрігійське плем’я не проклято,

Що всякий єретик скубе;

Твої закони б ісполнялись,

Коли б олімпські не мішались

І не стравляли би людей.

Твоїх приказів не вважають,

Нарошно Турну помагають;

Бо, бач, Венерин син Еней.

[10] Троянців бідних і Енея

Хто не хотів, той не пужав;

Терпіли гірше Прометея,

На люльку що огню украв.

Нептун з Еолом з перепросу

Дали такого перечосу,

Що й досі зашпори щемлять.

Другії ж боги… що казати?

Діла їх лучче мусиш знати,

Енея тілько не з’їдять.

[11] О Зевс! О батечку мій рідний!

Огляньсь на плач дочки своєй;

Спаси народ фрігійський бідний,

Він діло єсть руки твоєй.

Як маєш ти кого карати,

Карай мене, – карай! я мати,

Я все стерплю ради дітей!

Услиш Венеру многогрішну!

Скажи мні річ твою утішну:

Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»

[12] «Мовчать! Прескверна пащекухо!

Юнона злобна порощить. —

Фіндюрко, ящірко, брехухо!

Як дам – очіпок ізлетить!

Ти смієш, кошеня мерзенне,

Зевесу доносить на мене,

Щоб тим нас привести в розлад;

За кого ти мене приймаєш?

Хіба ж ти, сучище, не знаєш,

Що Зевс мій чоловік і брат?

[13] Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,

Що пред тобою дрянь і прах

Базіка о богах обидно,

Мудрує о твоїх ділах?..

Який ти світа повелитель

І наш олімпський предводитель,

Коли проти фіндюрки пас?..

Всесвітня волоцюга, мерзька,

Нікчемна зводниця цітерська,

Для тебе луччая од нас.

[14] А з Марсом чи давно піймавши,

Вулкан їй пелену відтяв;

Різками добре одідравши,

Як сучку, в ретязку держав.

Но ти того буцім не знаєш,

Як чесную її приймаєш

І все робить для неї рад.

Вона і Трою розорила,

Вона Дідону погубила;

Но все іде для неї в лад.

[15] Де ся підтіпанка вмішалась,

То верб’я золоте росло;

Земля б щасливою назвалась,

Коли б таке пропало зло!

Чрез неї вся Латинь возстала

І на троян її напала,

І Турн зробивсь Енею враг.

Не можна бід всіх ізлічити,

Яких успіла наробити

На небі, на землі, в водах.

[16] Тепер же на мене звертає,

Сама наброївши біди;

І так Зевеса умоляє,

Мов тілько вилізла з води.

Невинничаєть, мов Сусанна;

Незаймана ніколи панна,

Що в хуторі зжила ввесь вік.

Не діждеш з бабкою своєю —

Я покажу твому Енею…

Богиня я! – він чоловік».

[17] Венера лайки не стерпіла,

Юнону стала кобенить;

І перепалка закипіла,

Одна одну хотіла бить.

Богині в гніві также баби

І также на утори слабі,

З досади часом і брехнуть;

І, як перекупки, горланять,

Одна другу безчестять, ганять

І рід ввесь з потрухом кленуть.

[18] «Та цитьте, чортові сороки! —

Юпітер грізно закричав. —

Обом вам обіб’ю я щоки;

Щоб вас, бублейниць, враг побрав!

Не буду вас карать громами;

По п’ятах виб’ю чубуками,

Олімп заставлю вимітать;

Я вас умію усмирити,

Заставлю чесно в світі жити

І зараз дам себе вам знать.

[19] Занишкніть, уха наставляйте

І слухайте, що я скажу;

Мовчіть! роти пороззявляйте,

Хто писне – морду розміжжу.

Проміж латинців і троянців

І всяких Турнових поганців

Не сікайся ніхто в війну;

Ніхто ніяк не помагайте,

Князьків їх также не займайте,

Побачим, здасться хто кому».

[20] Замовк Зевес, моргнув бровами

І боги врозтіч всі пішли,

І я прощаюсь з небесами,

Пора спуститись до землі

І стать на Шведськую могилу,

Щоб озирнуть воєнну силу

І битву вірно описать;

Купив би музі на охвоту,

Щоб кончить помогла роботу,

Бо нігде рифм уже достать.

[21] Турн осушивсь після купання

І ганусною підкрепивсь,

З намету виїхав зарання,

На кріпость сентябрем дививсь.

Трубить в ріжок! – оп’ять тривога!

Кричать, біжать, спішать якмога;

Великая настала січ!

Троянці дуже славно бились,

Рутульці трохи поживились,

Насилу розвела їх ніч.

[22] В сю ніч Еней уже зближався

До городка, що Турн обліг;

З Паллантом в човні частувався,

Поїв всю старшину, як міг.

В розказах чванився ділами,

Як храбровав з людьми, з богами,

Як без розбору всіх тузив.

Паллант і сам був зла брехачка,

Язик його тож не клесачка,

В брехні Енею не вступив.

[23] Ану, старая цар-дівице,

Сідая музо, схаменись!

Прокашляйсь, без зубів сестрице,

До мене ближче прихились!

Кажи: якії там прасунки

В Енеєві пішли вербунки,

Щоб проти Турна воювать.

Ти, музо, кажуть всі, письменна,

В Полтавській школі наученна,

Всіх мусиш поіменно знать.

[24] Читайте ж, муза що