Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

— Треба ж! Москвичов з Пєтуховим ходять на хор. Ніколи б не повірила. Як тобі це вдається?

— Легко. Вони мене один до одного ревнують, от один перед іншим і стараються, — сказала Синицина.

— Везе тобі, Оленко. Умієш ти із хлопчиськами поводитися, — із заздрістю мовила Майка.

— Це просто. Треба тільки час від часу вішати їм локшину на вуха. Пєтухову, що він найкрутіший, а Москвичову, що він геній місцевого значення.

— А хто з них тобі більше подобається?

— Та ніхто! Між іншим, мене сам Вадик Груздєв на день народження запросив, — похвалилася Олєнка.

— Ти підеш?

— Звичайно. Груздєв — талант, не те що ці недоумки. До речі, він на концерті буде акомпанувати.

Дівчиська пішли, а Женька ще довго сидів у роздягальні, приходячи до тями від потрясіння. Виходить, усі його страждання даремні? Він щовівторка мучив себе хоровим співом, а Синицина лише посміювалася над ним? Це був жорстокий удар. Він жадав помсти.

Наступного дня Женька підійшов до Пєтухов а. Вони ніколи не дружили, але зрадництво Синициної робило їх союзниками.

— Чув, Півень, поговорити треба віч-на-віч. Щодо Синициної.

— Що, битися будеш? Так я ж тебе однією лівою, — посміхнувся Пєтухов.

— Дуже треба через неї битися. Вона нас із тобою вважає придурками, — сказав Женька.

— Не зрозумів?

— Зараз зрозумієш.

Женька в подробицях розповів Пєтухову про підступи Синициної і підслухану розмову. Поки він говорив, по насупленій фізіономії Пєтухова було видно, як у його голові йде важка розумова робота.

— Так що ми з тобою на хорі мучимося, а вона з Груздевим кокетує,— підсумував Женька.

— Ні чого собі прикол! Ну, я їй покажу. І Груздю цьому шайбу начищу, — пригрозив Пєтухов.

— А далі що? Тобі ж і дістанеться. Ні, кулаками тут не допоможеш. Треба діяти з розумом, — загадково мовив Женька.

Останній тиждень змовники присвятили підготовці до дня великої помсти. На перервах вони постійно про щось шепотілися. Їхня активність не залишилася непоміченою.

— Хлопчики, про що шепочетеся? — з цікавістю запитала Синицина.

— Сюрприз, — випалив Женька й осяйно посміхнувся.

Насправді в них було заготовлено сюрпризів більше, ніж у Діда Мороза під Новий рік.

По-перше, Женька купив у магазині приколів подушечку, яка, якщо на неї сісти, видає дуже характерний непристойний звук, щоб оконфузити Груздева, коли той своєю тушею опуститься на стілець. Для Синициної месник приготував великого кошлатого павука. Він планував підкинути цього «симпатягу» Олєнці за шиворот на сцені під час виступу.

Пєтухов теж виявився не ликом шитий. Він роздобув старий зламаний стілець. Спільними зусиллями вони зробили йому косметичний ремонт, простіше кажучи, прилаштували відламану ніжку так, щоб вона відпала не відразу, а протрималася якийсь час. Після цього друзі по нещастю примудрилися протягти стілець в актовий зал і встановити його біля піаніно.

Але й на цьому сюрпризи не закінчувалися. У день виступу Юрко підійшов до Женьки й змовницьки прошептав:

— Слухай, я таке притяг! Ходімо, покажу. Зважаючи на те, як надувся зазвичай худенький рюкзак Пєтухова, той і справді притяг щось грандіозне. Хлопці знайшли потаємну місцину під сходами, Пєтухов відкрив рюкзак і показав накритий марлею балон. У ньому звивалася жива змія.

— Ти що, з глузду з'їхав, вона ж справжня! — вирячився Женька.

— Ну й що? Це ж вуж. Він безпечний. Кльовий прикол, га? — гордий своєю видумкою, сказав Пєтухов.

— По-моєму, краще залишити павука, — запропонував Женька.

Він не надто шанував повзучу живність, і від самої думки про те, що ця зміюка може випадково заповзти до нього, відчував себе незатишно. Але Півень бурхливо запротестував:

— Ти що! Уявляєш, скільки вереску буде, коли Синиця знайде змію в себе в портфелі? Твій павук може просто відпочивати! І що я, даремно старався, чи що?

— А я що, даремно гроші на павука витрачав? — у відповідь обурився Женька.

— Добре, нехай павук теж залишається. Гарного ніколи не буває багато, — погодився Пєтухов.

Піднімаючись в актовий зал, Женька помітив, що рюкзак Пєтухова дуже охляв. Женьці кортіло довідатися про долю таємного вантажу, але навколо було занадто багато вух. Доводилося застосовувати конспірацію. Женька наздогнав Півня й, скосивши очі на рюкзак, коротко запитав: