Читати книгу - "Переворот. Зламні моменти в країнах, що переживають кризу"

Але сьогуни мали підстави перейматися загальним європейським впливом, особливо в тому, що стосувалося християнства. Європейців звинуватили у втручанні в японську політику і в постачанні зброї японським бунтівникам, які виступали проти уряду цієї країни. Католики проповідували нетерпимість до інших релігій, порушували накази японського уряду, якими заборонялися проповіді; вважалося, що вони зберігають вірність іноземному правителю (Папі Римському). Тому після того, як із 1636 по 1639 рік було знищено тисячі японських християн, сьогун розірвав майже всі зв'язки між Японією та Європою. Християнство було заборонено. Більшості японців заборонили подорожувати за кордон і жити там. Японських рибалок, човни яких виносило далеко в море, де їх підбирали європейські чи американські кораблі, після повернення додому тримали під домашнім арештом або не дозволяли розповідати про своє спілкування з іноземцями та життя за кордоном. Візити іноземців до Японії заборонили, за винятком китайських торговців, чиє пересування обмежили територією порту Нагасакі, а також голландців, які мали право перебувати лише на острові Дедзіма в гавані Нагасакі. (Ті голландці були протестантами, а тому японці християнами їх не вважали.) Раз на чотири роки цим голландським торговцям наказували везти данину до столиці Японії, причому добиратися вони мали заздалегідь визначеним маршрутом під пильним наглядом, наче це були якісь небезпечні мікроби в герметичному контейнері. Деяким японським вотчинам, а також островам Рюкю, розташованим за кількасот миль на південь від Японії (до цього архіпелагу входить також острів Окінава), вдавалося продовжувати торгівлю з Кореєю та Китаєм. Нерегулярні торгові візити корейців до Японії маскувалися для японського загалу як привезення корейської «данини». Але масштаб усіх цих контактів залишався обмеженим.

Незначна за обсягом торгівля між Нідерландами та Японією в економічному плані не відігравала суттєвої ролі. Справжня значущість її для Японії полягала в тому, що голландські торговці були важливим джерелом інформації про Європу. Серед навчальних курсів, що пропонувалися приватними японськими училищами, були так звані «Голландські студії». На цих курсах викладали отриману від голландців інформацію із практичних і наукових сфер, зокрема, із західної медицини, астрономії, картографії, геодезії, про стрілецьку зброю та гармати, а також про вибухові речовини. В японському державному Управлінні з астрономії був відділ, який займався перекладами голландських книжок із названих тем японською мовою. Багато інформації про зовнішній світ надходило до Японії через Китай: це були китайські книги, а також європейські, перекладені китайською мовою.

Коротше кажучи, до 1853 року контакти Японії з іноземцями були обмеженими й контролювалися японським урядом.

-

У 1853 році ця країна в багатьох важливих аспектах суттєво відрізнялася від Японії нинішньої й навіть початку XX століття. Дещо схожа на середньовічну Європу, Японія 1853 року становила собою феодальне ієрархічне суспільство, поділене на вотчини. Кожну з них контролював магнат, якого називали даймьо і влада якого перевищувала владу середньовічного європейського володаря. На вершині владної піраміди стояв сьогун (фото 3.1) із клану Токугава, який правив Японією з 1603 року і контролював чверть японських рисових угідь. Даймьо потребували дозволу сьогуна на одруження, переїзд, спорудження замку або його ремонт. Вони також повинні були по черзі приїздити до столиці сьогуна разом зі своєю челяддю і певний час там жити, що спричиняло великі витрати. Напруженість у відносинах між сьогуном і даймьо зростала; в Японії доби Токугава виникали й інші проблеми, породжені збільшенням розриву між витратами сьогуна та його доходами, дедалі частішими бунтами, урбанізацією, а також зростанням купців як класу. Але сьогунам із клану Токугава вдавалося долати ці проблеми; вони залишалися при владі 250 років, і безпосередньої загрози повалення їхньої влади не було. Але згодом вона все ж упала внаслідок потрясіння, яке прийшло із Заходу.

Тлом західного тиску на Японію був тиск на Китай, який виробляв значно більше потрібних західним країнам товарів, аніж Японія. Особливим попитом у європейських споживачів користувалися китайський чай і шовк, але західні країни виробляли мало товарів, які Китай хотів би отримати натомість. Європейці змушені були компенсувати цей торговий дефіцит, експортуючи до Китаю срібло. Зрештою британським торговцям, які хотіли запобігти виснаженню своїх запасів срібла, спала на думку оригінальна ідея: завозити на продаж до Китаю дешевий опіум з Індії й продавати його за цінами, нижчими за місцеві. (Ні, британська опіумна політика не є якоюсь злостивою антизахідною вигадкою, це дійсно так і було, і про це слід пам'ятати тим, хто хоче зрозуміти сучасне ставлення Китаю до Заходу.) Певна річ, китайський уряд відповів тим, що засудив опіум як шкідливий для здоров'я, заборонив його ввезення і поставив перед європейськими контрабандистами вимогу здати йому увесь опіум, що зберігався на кораблях, які стояли на якорі біля китайського узбережжя. Британія висловила незгоду з діями китайського уряду, розцінивши їх як незаконне обмеження торгівлі.

Підсумком таких дій стала Опіумна війна 1839-1842 років між Британією та Китаєм, яка виявилася першою серйозною пробою сил між Китаєм та Заходом. Китай мав значно більшу територію та численніше населення порівняно із Британією, але британський військово-морський флот і армія були значно краще оснащеними та навченими. В підсумку Китай зазнав поразки і був примушений до принизливих поступок; йому довелося сплатити велику контрибуцію і підписати угоду, яка відкривала п'ять китайських портів для британської торгівлі. Згодом схожих поступок від Китаю домоглися також Франція та Сполучені Штати.

Коли японський уряд дізнався про ці події в Китаї, у нього виникли побоювання, що висунення схожих вимог до Японії з боку Заходу є лише питанням часу. І це дійсно сталося в 1853 році, а західною країною, яка зробила це, були Сполучені Штати. Причиною того, що з усіх західних країн саме США першими вчинили тиск на Японію, було завоювання Сполученими Штатами території під назвою Каліфорнія в результаті американо-мексиканської війни 1848 року. Це завоювання супроводжувалося тим, що в Каліфорнії знайшли золото, і це спричинило вибухове зростання кількості американських суден, що ходили до Тихоокеанського узбережжя. Рух американських китобійних і комерційних суден в Тихоокеанському басейні також пожвавився. Однак час від часу американські судна зазнавали там катастроф, і деякі з цих катастроф траплялися в океанських водах побіля Японії, тож матроси потрапляли в полон, де їх або вбивали, або заарештовували відповідно до ізоляціоністської політики японської влади часів Токугави. Але США прагнули