Читати книгу - "Ще літо, але вже все зрозуміло"

Щоразу інший смак у яблука. Навіть якщо воно того ж сорту. Залежить від усього. Від того, хто їсть. Від того, коли їдять. Від того, чи є відчуття голоду.

Бо яблуко може бути зів’ялим від зимового лежання в пивниці й не так смакувати, як у вересні — соковито і хрумко. А може нарешті смакувати, бо вже не таке тверде і слабкі зуби здатні кусати — якщо зуби слабкі.

В одному будинку живе, ходить, їсть багато поколінь. Тими самими сходами. Часто на тих же ліжках і за тими ж столами. Тими ж ложками і ножами. Але смакує по-різному. Бо смаки різні й страви також.

Та сама бартка сто років тому служила в бою, а тепер на стіні як прикраса.

Говоримо те саме, але кожен своїм голосом. І кожен своїм вухом чує. Когось лякає і відштовхує. А комусь — поміч і спокій.

— Чому ти боїшся закону Божого?

— Бо його ніхто не змушує дотримуватися. Ніхто не зробить зауваження, не випише штраф, не притягне до відповідальності, не покарає.

— То чому боїшся?

— Бо коли робиться злочин проти людських законів, то кари можна або уникнути, або відбути і все. А коли порушуєш Божий закон, то так нема, що розрахувалися і квити. А є так, що не знаєш, що є. Тому хочеться тікати від цього. Не чути про такий закон. Не брати його серйозно.

— І вдається?

— Часом так. Забуваєш і пробуєш жити спокійно. Навіть проти людей не грішиш. І проти Бога ніби теж не грішиш, але забуваєш про Нього, щоб це знання не гнітило. І вже цим грішиш.

— А чим Бог гнітить?

— Він дозволив нам жити, довіривши робити, як хочемо. Як вважаємо за потрібне. Але дав знання, як краще. А часто те «краще» різниться з тим, що «ліпше» для мене особисто. Тому це важко.

— Думаєш, легкі шляхи бувають легкими?

— Я не думаю. Я просто відчуваю. Пробую жити інстинктами. Коли не згадувати про Бога, то й ніби спокус менше. Або менше їх помічаю. Але таки легше. І з людьми легше. Адже не я один боюся закону Божого. Його всі уникають. Усі поводяться так, ніби його нема. Всі хочуть так поводитись. А священнослужителі теж тільки у скандалах…

— І в церквах.

— І в церквах. Але я не знаю, як там. Я туди не ходжу. Знаю те, що говорять люди. Так є.

— З усіма?

— Може, не з усіма, але є… Я не хочу про це говорити. Нащо ти мене провокуєш? Я хочу бути вільно. Ні від кого незалежним. Ні перед ким не тремтіти.

— А чому боїшся Бога?

— Тому що Він є.

Дуже добрий вар із сушених яблук. Часом може бути так, що лиш так. Якщо це сорт, який довго не лежить. До весни — точно ні. Але можна засушити чвертки і пити вар. Навіть цілий рік. Трохи неважкої роботи — і все. А загалом яблука ті самі. Нічого нового.

Ще залежить від того, хто тобі дає те яблуко. Якщо приємна людина, то можна й гниле з’їсти.

А іншим разом можна не з’їсти, так що яблуко таки зігниє. Хоч ніби яблука рівні, не кажучи про тих, хто їх дає. Інколи краще зовсім не брати.

А сходи, навіть коли протираються і ламаються, то ставимо нові й далі ходимо, як і перед тим. Хіба з барткою трохи по-іншому. Бо колись вона лежала під ліжком, як надійна зброя. А зараз над ліжком прикрасою висить. Тільки страшно, щоб не впала і не вбила вночі. Краще вже під ліжком. Безпечніше. І не так страшно.

Господи, поможи бігати в цьому колесі, як вивірка. Ми звертаємося щодня з безліччю прохань і запитань. Часом навіть дякуємо. Господи, лиш поможи не випасти з колеса. Наші дрібні суєти такі сміховинні, що краще про них не думати. Саме ці суєти не дають нам помислити про глобальну марноту й зневіритись у житті, не знаходити його сенсу. Саме ці суєти не дають нам знаходити Твої сенси, Господи. Ми надто малі, то куди нам до висот братися?

І Василь Герасим’юк в одному з віршів подякував Тобі, що не знає Твого промислу. Бо, мабуть, страшно було б знати. Або дивно. Або ми не можемо знати.

Господи, поможи дати раду цьому колесу. Поможи, аби рідні, близькі й друзі жили в мирі, злагоді, достатку. Поможи, щоб і всім іншим було так, як їм треба. Не так, як хочуть, бо хіба хтось знає, чого хотіти? А так, як треба, аби жили добре.

Ще можна просити Тебе, щоби трава вродила, аби маржинка мала, що пасти. Аби телята мирно плекалися і росли міцними. Аби поросята мали гарний апетит і не заводилися глисти. Аби мороз не спалював черешневого цвіту, а град не бив картоплю в час цвітіння. Багато чого можна просити, і гарно, що так можна.