Читати книгу - "Після злучення тварина сумна"

пластикову хокейну ключку, що стояла поруч, і почав гамселити «нового татка» по спині... «Відпусти маму, відпусти маму!» Ну хіба ж знати дитині, що отак страшно дорослі люди уночі займаються коханням? А ще пам'ятав, як його у вісім років віддали до інтернату, бо мама, так і не побравшись з «новим татком», якого замели на п'ять років за крадіжку, тяжко працювала на цементному заводі, і як старші хлопці «прописали» його на навчання так, що поламане ліве вухо й досі відстовбурчується йому від черепа. Це вже коли він був дорослішим, він таки одному з тих хлопців провалив голову цеглиною, але то вже було після «першої ходки у колонію», у яку загримів за звичайний «гоп-стоп» у парку, коли вони з групою таких самих п'ятнадцятирічних підлітків зривали хутряні шапки з перехожих, а потім вирішили «потрясти» одного жевжика. Дарма, що жевжик ходив на підпільну секцію карате і вирубив двох з трьох його компаньйонів за дві секунди, а його самого поклав на землю мордою у багнюку, тоді як четвертий просто утік. Після колонії була радянська армія і будівництво БАМу (будівельний батальйон у Амурському краї). Потім п'ять років цілковитих поневірянь, робота на будівництві, СТО, ще одна відсидка — два роки за п'яну драку з важкими наслідками для постраждалого... аж до того моменту, поки не почалися благословенні часи так званої «Перебудови», і він не встряв у справжню велику справу.

Пам'ятаєте землетрус у грудні 1988 року в Спітаку в Арменії — 25 тисяч загинуло, майже півмільйона без даху? Уся країна допомагала, та що там країна — увесь світ! Так от йому з хлопцями так якось дуже вдало вийшло «розвантажити» два літака з гуманітарною допомогою з Європи, саме у Донецькому аеропорту. Вибрати звідти харч — консерви, сухе молоко, ліки, а ще палатки, теплі ковдри та безліч різного західноєвропейського краму, а у Спітак під виглядом гуманітарної допомоги з Заходу відправити клумаки із уживаним одягом, який позбирали у всій Донецькій та Луганській областях. То був перший капітал. А потім поїхало-закрутилося! Перший мільйон баксів готівкою він тримав у руках навесні 1992 року, коли разом із друзями відправив з Одеси до Італії пароплав, набитий кольоровими металами. До речі, пароплав теж був вже проданий на металобрухт. Розпилювали на метал і продавали на Захід усе — заводи, обладнання шахт, бойову техніку. За два роки фірма «СхідМеталТраст», де він значився засновником, офіційно отримала прибуток в еквіваленті 20 тисяч доларів. Насправді ж доходи були в сотні разів більшими. За ці гроші будувалися торгівельні центри, нічні клуби, будинки, бензоколонки, безжально винищувалися конкуренти... він вже й ліку не мав, скільки їх було закопано під тими териконами, про які славний трубадур донецького краю Іосіф Кобзон співав «І в забой отправился парень молодой...»

А потім донецького краю стало замало, бо після вбивства Батия у 1996 році почався величезний переділ і знову знялася така стрілянина, що у ментів паперу не вистачало складати акти про вбивства.

І от на початку минулого року чоловік придбав у Кончі-Заспі розкішний особняк у староанглійському стилі й квартиру в Києві і затіяв будівництво грандіозного ділового центру на площі Льва Толстого, де було б усе — і офіси, і банки, і шикарний ресторан з терасою на останньому поверсі. І, здавалося, не було краю його звеличенню, владі і статкам! Але долі судилося вчинити інакше...

Поволі авто викотилося на майдан Незалежності.

Чоловік повів очима ліворуч, повів праворуч — ані душі. В сірій вранішній імлі, яку ще прорізало золотаве світло нічних ліхтарів, не було жодного руху.

— Еге, та ти мертвий, Києве?! — закричав чоловік і натиснув на якусь кнопку.

У нього над головою відкрився люк, і прохолодне ясне повітря війнуло в салон. Випроставши вгору руки, чоловік ухопився за краєчок даху, підтягнувся і висунув у люк голову. «Розумне» авто котило на автопілоті зі швидкістю не більшою, ніж хода звичайної людини.

Київ спав, і йому снилися чудернацькі кумедні сни. Півторатисячолітньому місту снилося, як пласкими грудьми Хрещатика повзе біла коробочка, а в ній сидить невелике жабенятко у кашеміровому пальті, й кричить щось, і вимахує руками. Від того видовища Києву ставало смішно, і він посміхався уві сні, ворушачи кошлатими бровами. Київ спав на усіх своїх семи пагорбах і лагідна, пухка земля, мов піч, гріла його знизу, а згори старече тіло вкривала тепла ковдра весняного неба.

— Києве!!! — кричав чоловік, звертаючись до башти із мертвим табло електронного годинника на будинку профспілок, до готелю «Москва» і до арки Воз'єднання, що блищала попереду. — Я тебе зробив, Києве!!! Я трахнув тебе! Ти чуєш, Києве?! Твій мурашник дохлий, Києве! Я — твій господар, чуєш?!

Чоловікові хотілося ухопити столицю за петельки, трясти його, бити по обличчю, давати копняків під зад, як те зробив з Василем, але натомість чоловік лише хапав руками повітря, а Київ спав, байдужий до всіх його бажань і волань.

— Києве, я тебе ненавиджу! Хуй з тобою! На, удавися!

З тими словами він вийняв з кишені целофановий пакетик і жбурнув ним у бік центрального міського Майдану, а потім, знову завалившись на сидіння, випорпав з кишені декілька шоколадних цукерок і запхав їх до рота. Обличчям в нього котилися сльози.

Від тієї самої миті, як у нього перед очима з'явилася ВОНА, чоловікові смертельно хотілося сказати лише: «Це — сон! Нічого не було! Ти є жива і чекаєш на мене у Конча-Заспі! Пробач. Я хотів сказати, що я люблю тебе, що я не можу без тебе. Весь світ для мене — це тільки ти! Але я не знав досі таких слів. Я не міг проректи їх, хоча вони і стояли у