Читати книгу - "Тихий Дін"

Безвусий скопцюватий Анікей підморгнув Григорію, морщачи голе баб'яче обличчя тонкою усмішкою, звискував і шмагав коні бдтогом.

— Бе-ре-жись!.;—прогримів, переганяючи їх, Ілля Ожогин, дядько молодого поі матері. За його спиною розглядів Григорій щасливе смаглощоке обличчя Докійчине.

— Ні, стривай!.. — гукнув Анікей, скочив на рівні ноги, і пронизливо свиснув.

Коні кинулися скакати щодуху.

— Впа-па-па-де-ещ!.. — верещала Дарка, підскакуючи, обіймаючи руками лакові Анікеєві чоботи.

— Держись!.. — ухав збоку дядько Ілько. Голос його танув в суцільному стогоні коліс.

Інші дві брички, доверху набиті барвистими купами галасливого люду, бігли дорогою поруч. Коні в китайчаних, блакитних, блідорожевих полонках, у паперових квітах, у стрічках заплетених в гриви й чубки, в брязкоті бубонців, слалися над грудкуватою дорогою, ронячи жмуття мила, і попонки над вмиленими мокрими спинами хляпали, рябі-лйся, тріпочучи під вітром.

Коло Коршунівських воріт поїжджай виглядала ватага дітвори. Побачили куряву на дорозі й майщлпи в двір.

— їдуть!

— Мчать!..

— Ви-и-и-дно!.. — оточили зустрінутого Гетька.

— Що згуртувались? Гетьте, вражі горобці! Зацвірінькали,— аж глушно!

— Хахол-мазниця, давай з тобою дражниться. Хахол!.. Хахол!.. Дігтяр!..

Заверещала дітвора, плигаючи навколо лантухово-широ-ких штанів Гетька. Той, нахиляючи голову, наче в криницю заглядаючи, оглядав галасливу дітвору, і чухав довгий тугий живіт, поблажливо посміхаючись.

Брички з гомоном в'їхали в двір. Петро повів Григорія на ґанок, слідом потекли поїжджани.

З сіней до кухні двері замкнені. Петро постукав.

— Господи Ісусе Христе, помилуй нас.

— Амінь, — відкликнулися з-за дверей.

Петро стукав і проказував аж тричі, йому глухо відповідали.

— Дозвольте зайти?

— Просимо.

Двері розчинилися. Свашка — хрищена мати Наталчина — гарна з себе вдовиця, зустріла Петра, вклоняючись із тонкою малиновою посмішкою на вустах.

— Прийми, дружко, на добре здоровля.

Вона подала Петрові шклянку з мутним, невистояним квасом. Петро розгладив вуса, випив і крехнув під загальний стриманий сміх.

— Ну, свашенько, й почастувала!.. Отрицай, ягідко моя ожинова, я тебе не так почастую, ще наплачешся!..

— Даруйте, ласкаві будьте, — кланялася свашка, обдаровуючи Петра вигостреною, з лукавцем усмішкою.

Поки дружко з свашкою змагалися, прикладки проклада-' ючи, родичам молодого, за умовою, піднесли по три чарки горілки..

Наталку, вже зодягнену в шлюбну сукню та фату, вартували коло столу. Маришка у витягнутій руці держала качалку, Грипа, бризкаючи з черешнинок очей визивним завзяттям, трусила посівкою.

Зіпрілий, хмільний від горілки Петро з поклоном підніс їм у чарці по коповику. Свашка підморгнула Маришці, та по столі качалкою.

— Мало. Не продамо молоду!..

Ще раз підніс Петро дзвінке в чарці срібло.

— Не віддамо! — лютували сестри, штовхаючи ліктями понурену Наталку.

— Годі вже! І так сплочено-пересплочено.

— Збавляйте, дівцата, — наказав Мирон Григорович і посміхаючись протиснувся до столу. Руда голова його, пригладжена топленим коров'ячим маслом, тхнула потом і гнойовою пріллю.

— Родичі молодої встали з-за столу, звільняючи місце.

Петро сунув Григорію в руку край хустки, скочив на лаву, повів його поза столом до молодої, що сиділа на покуті. Другий край взяла Наталка пітною від збентеження рукою.

За столом плямкали, роздираючи варену курятину руками, витираючи руки об волосся. Анікей гриз курячу кобаргу, по голій бороді стікав за комір жовтий жир.

Григорій з притаєним ж;алем поглядав на свою та Натал-чину ложки, зв'язані хусточкою, на локшину, що парувала в полив'яній мисці. Йому хотілося їсти, неприємно і глухо урчало в животі.

Дарка призволилася, сидячи поруч з дядьком Ільком. Той, общипуючи ядерними іклами бараняче ребро, певне шептав Дарці непристойності, бо вона, звужуючи очі, здригаючи бровами, червоніла й посміхалася.

їли довго й добре. Запах смолистого чоловічого поту змішувався з їдким та пряним баб'ячим. Від злежалих у скринях спідниць, сурдутів і шалів тхнуло нафталіном і ще чимсь солодко тьмяним — так пахнуть старечі заяложені пере-додниці.

Григорій скоса поглядав на Наталку. І тут уперше помітив, що верхня губа в неї пухлувата, звисає над нижньою козирком. Помітив ще, що на правій щоці, нижче вилиці, ліпиться брунатна родинка, а на родинці дщ золотисті волосинки, і від цього чомусь відчув прикрість. Згадав Оксанину точену шию з кучерявими пухнастими закрутками волосся і виникло таке почуття, наче насипали йому за комір сорочки на пітну спину колючої сінної потерти. Понемжився, з притлумленою тугою оглянув людей, що плямкали, хлюпали, жерли.

Коли виходили з-за столу, хтось, дихаючи взваром та ситою кислиною пшеничного хліба, нахилився до нього, всипав за халяву жменю пшона: для того, щоб від лихого ока не сталося молодому якоїсь напасти. Всю дорогу назад пшоно муляло ногу, тугий комірець сорочки душив горло, і Григорій у холодній шаленій