Читати книгу - "Клас пані Чайки"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За обідом усі мало не до сліз реготали з розповіді про знайомство на пляжі. Камілина мама ніяк не могла збагнути одного.
— Як це жодне з вас не спитало, звідки ви?
Та на це запитання не могли відповісти ані Олек, ані Каміла.
Коли ввечері обоє подалися на пляж помилуватися заходом сонця, Олек сказав:
— Якби не твоя хустка на голові, я відразу впізнав би твоє волосся. Зрештою, не на кожній голові таке побачиш.
— І що б ти зробив? Утік?
Олек знизав плечима й відповів по-англійськи:
— Не знаю.
Недомовки— Каміло! — мама стояла у дверях і стурбовано дивилася на доньку, яка вклеювала до альбому фото з Хорватії. Ось вона й Олек в аквалангах. Ось будують з дітлахами замок із піску. Тут серфінгують. — Каміло… Малгося дзвонить. Не підійдеш до телефону?
Каміла спершу не могла дочекатися зустрічі з Малгосею, але… все якось відкладала. Від повернення з Хорватії минуло три дні, а Каміла так і не зателефонувала до подруги. Чому? З одного боку, вона раділа, що нарешті зможе розповісти Малгосі про все: про Хорватію, про уроки підводного плавання, мушельки і… про Олека. Та з іншого боку… Дівчина розуміла, що доведеться з’ясувати все із Кшисеком. Каміла сама дивувалася, бо за весь час навіть не згадала про нього. Узагалі забула! Навіть листівки з Хорватії йому не надіслала. Ба більше! Олекові вона про нього й слівцем не похопилася. Наче Кшисек не існував. Вона говорила з Олеком про силу-силенну справ, але аж ніяк не про те, що понад півроку вона лише про Кшисека й думала. І що тепер? Малгося зустрічається з Мацеком, а як же Кшисек? Адже він Мацеків родич… Може, Мацек наговорить Малгосі про неї й вони перестануть бути подругами? І хоча Каміла не могла собі уявити, щоб Мацек, який жартома називав її «білолицьою» й звертався словами «О пані», почав снувати інтриги, але зрештою йдеться про його родича…
Камілині думки обірвав телефонний дзвінок. Дівчина боязко підняла слухавку.
— Куди ти зникла? — радісно защебетала Малгося. — Приходь до мене. Маю стільки новин!
— Добре, — ледве відказала Каміла.
— Щось трапилося?
— Ні. Тобто так. Тобто… Ні. Нічого не сталося, але… — Каміла геть заплуталася. — Розповім, коли прийду. По обіді, окей?
«Ми все-таки подруги», — подумала Каміла, поклавши трубку. А вибір друзів треба поважати. Тепер для неї важливий тільки Олек!
* * *— Ну, як ти з’їздила? — запитала Малгося, обнімаючи подругу й розгортаючи отриманий подарунок — ганчір’яну торбинку, яка мінилася всіма барвами веселки.
— Я не знала, що для тебе вибрати, — пояснила Каміла, доки Малгося захоплено роздивлялася дарунок, який їй страшенно подобався. Саме для побачень із Мацеком. Щоправда, той ніколи не говорив про свої почуття, але… під час канікул вони вже стільки разів ходили до кіно. Нещодавно дивилися «Людину-павука», трохи раніше — «Війну клонів». Невдовзі знову на щось підуть. Але що буде з Камілою? Вона з Мацеком, а Каміла?
Дівчата мовчки сиділи в Малгосиній кімнаті. Нарешті Малгося порушила тишу.
— Ну, розповідай!
— Не знаю, чи ти мене зрозумієш…
— Що? Та кажи вже!
— Я закохалася, — тихенько мовила Каміла, і обидві замовкли.
— Не новина…
— Він також мене кохає.
— Ти впевнена? — озвалася Малгося, не дивлячись на подругу. — Він тобі казав?
— Ні, але я це відчуваю, — Каміла замріяно дивилася у вікно. — Просто знаю та й годі. Знаєш… я така щаслива.
Запала мовчанка. Малгося втупилася в торбинку, а Каміла — у вікно.
Нарешті Малгося тихо запитала:
— А коли виявиться, що ти помиляєшся?
— Не знаю, — зітхнула Каміла. — Іноді я й сама цього боюся. Розумієш… усе, мов уві сні. Не хочеться прокидатися…
У цю мить задзеленчав телефон.
— Вона вже прийшла? — у слухавці почувся голос Мацека.
— Так, — відказала Малгося.
— Я зрозумів, що ти їй ще нічого не розповіла.
— Ні, не можу їй цього сказати.
— Чому?
— Якби ти був тут і чув те, що я, то зрозумів би.
— Тоді я зараз прийду й сам скажу.
Малгося поклала трубку й спохмурніла. Каміла продовжувала дивитися у вікно. Як розповісти подрузі про те, що сталося? Тим більше, що вона така сповнена надій? Та ще й стверджує, наче щаслива! Бідолашка! Не відає, яке розчарування чекає на неї за кілька хвилин. Невеселі думки відігнала сама Каміла.
— Малгосечко, може, ти на мене сердишся?
— За віщо?
— Ну… що вже не буде, як раніше.
— Це ж не твоя провина, — заперечила Малгося й відвернулася. Зняла окуляри й почала протирати їх носовичком. Мало не плакала.
— Я знаю, що не моя, — полегшено озвалася Каміла. — Мені так шкода, що ми більше не гулятимемо разом учотирьох, але, може, все-таки… — з надією спитала вона Малгосю. Зрештою, дружба передбачає повагу до вибору друзів.
— Ні, — іще сумніше мовила Малгося.
— А може, тобі ще й сподобається?
— Навіть якщо так, то я ж твоя подруга, — Малгося наголосила на слові «твоя».
— Нічого не розумію… — почала було Каміла, та в цю мить прийшов Мацек.
— Ти ще не казала? — спитав він, уникаючи дивитися на Камілу.
— Не
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клас пані Чайки», після закриття браузера.