Читати книгу - "Вождь червоношкірих (Збірник)"

З внутрішньої кишені Полк витягує складену вчетверо пошарпану газету і легко знаходить потрібний параграф.

— Прочитайте! — каже постачальник сідел їхніх Королівських Величностей. У параграфі написано:

«Його Високість Саїд Фейсал ібн Тюркі, імам Мускату, — один із найпрогресивніших і найосвіченіших правителів Старого Світу У його стайнях — тисячі чистокровних арабських скакунів. За нашою інформацією, Його Високість збирається незабаром відвідати Сполучені Штати».

— Ось воно! — переможно вигукує містер Полк. — Вважайте, моє найкраще сідло — з бірюзовою облямівкою задньої луки — вже продане. У вас випадково немає трьох доларів? Чи не могли б ви їх мені позичити?

Випадково у мене були три долари і я позичив їх Лукуллові.

Якщо імаму Мускату потраплять на очі ці рядки, нехай Його Високість пришпорить своє бажання завітати до Америки. В іншому разі, боюсь, мені довго доведеться чекати на свої три долари!

Якщо ви стежите за подіями у світі боксу, то легко пригадаєте, як на початку дев'яностих на мексиканському березі Ріо-Гранде зійшлися в короткому поєдинку чемпіон і претендент на це звання. Такі блискавичні бої — рідкість у професійному спорті. Репортери постаралися на славу але, правду кажучи, все відбулося занадто швидко, щоб бути видовищним. Чемпіон буквально пошматував нещасного суперника, повернувся до нього спиною, прогарчав: «Помилуйтеся, що я зробив із цим жмуриком», — і як бушприт витягнув руку, щоб йому зняли рукавичку.

Саме на невдалий бій варто покласти відповідальність за незадоволений вигляд цілого потяга джентльменів у вигадливих жилетах і краватках, котрі наступного ранку галасливою юрбою виходили із пульманівських вагонів у Сан-Антоніо[27]. Іншим прямим наслідком було невеселе становище, в якому опинився Цвіркунчик МакГваєр. Вискочивши з вагона, він сів просто на залізничній платформі, заскочений нападом сухого болісного кашлю, добре відомого жителям Сан-Антоніо. В цей час у ранковій напівтемряві повз проходив Кертис Рейдлер, скотар з округу Нуесес, чоловік гідний і порядний з усіх поглядів.

Скотар, котрий збудився до третіх півнів, щоб спіймати потяг на південь і повернутися на ранчо, підійшов до невезучого любителя спорту і запитав, розтягуючи слова, як кожний ковбой із Техасу, що знає собі ціну:

— Несолодко тобі, хлопчику?

Цвіркунчик МакГваєр, колишній боксер-професіонал у напівлегкій вазі, колишній «жучок»[28], жокей, прихильник багатьох видів спорту, друг «груші» і келиха пива, непривітно поглянув на того, хто посмів назвати його «хлопчиком».

— Згинь із-перед очей, стовп телеграфний, — сказав він. — Я тебе не кликав.

Тієї ж миті, зайшовшись кашлем, він безсило схилився на багажний візок. Рейдлер терпляче чекав, роздивляючись білі капелюшки, короткі пальта й шикарні сигари, які швендяли туди-сюди на платформі.

— Ти з Півночі, правда, хлопчику? — запитав він, коли МакГваєр нарешті припинив кашляти. — Приїхав подивитися на бій?

— Бій! — пробурчав МакГваєр. — Чорти б мене ухопили, якщо це був бокс! Підшкірна ін'єкція, ось що це було! Знаєш, засаджують тобі маленьку голочку, і ти бух — й у відключці. Все — спускайся на дно! Бокс! Поєдинок!

У МакГваєра задряпало в горлі, він прокашлявся і провадив, звертаючись радше не до скотаря, а користуючись нагодою виговоритися, вилити душу:

— Я дуба вріжу через цей бій! Сам Рас Сейдж[29] на моєму місці вчинив би так само. П'ять до одного, що хлопець із Корка не протримається і трьох раундів. Я поставив усе до останнього цента і вже чув запах тирси у нічному генделику Джиммі Ділейні на Тридцять Сьомій вулиці, який я збирався викупити. А потім — ну скажи мені, стовп ти телеграфний, — як назвати телепня, котрий усе поставив на бовдура, який покладав надії невідомо на що?

— Ти правий, синку, — каже велетень-скотар, — програвати — штука неприємна. А тепер підводься і швиденько дуй до готелю. Дуже ти погано кашляєш. Бачу, тобі кепсько?

— Легені, — терпляче пояснює МакГваєр. — У мене сухоти. Лікар каже, що я протримаюся місяців шість, ну, може, рік, якщо накину на себе вуздечку. Я хотів осісти в пристойному місці й вести спокійне життя. Тому й поставив п'ять до одного. Я припас тисячу монет. Якби виграв, викупив би кафе у Ділейні. Хто ж знав, що той здохляк беркицьнеться на землю у першому раунді?

— Таке важко вгадати, — підтвердив Рейдлер, співчутливо оглядаючи пошарпаного МакГваєра, який скоцюбився, спершись на візок. — А зараз тобі час іти в готель відпочивати. Є «Менглер», і «Меверик», і…

— І «П'ята Авеню», і «Волдорф Асторія», — скривився МакГваєр. — Кажу тобі, у мене вітер свистить у кишенях. Я на мілині. Мої статки — десять центів. Можливо, подорож до Європи чи круїз на власній яхті покращать мій настрій!

МакГваєр кинув п'ятицентову монетку хлопчиську, що нипав неподалік, схопив газету, знову підпер спиною возика і поринув у роздуми над новим Ватерлоо, як охрестили бій винахідливі журналісти.

Кертис Рейдлер тим часом поглянув на величезний золотий годинник і поклав руку на