Читати книгу - "Кришталеві небеса, Пол Андерсон"

— Щезни в ім’я хреста! — урочисто почав Боб і показав фері хреста.

— Прошу вибачити, — люб’язно відгукнувся гість. — Фери з християнством не зв’язані.

— Щезни в ім’я Намтару й Тіамат! — вів далі Боб, бо в його конспектах першою стояла Месопотамія. — В ім’я володаря пустель Шамаша, в ім’я Телаля й Енліля…

— Ага, ось вони, — промимрив фера. — Чому я завжди вплутуюся в якісь неприємності? Це електрична модель, не газова? Камін, схоже, не зовсім новий.

— Закликаю творця човнів Рату, — як молитву, затягнув Боб, перекинувшись на Полінезію, — і заступника трав’яних фартухів Хіну…

— Ще б чого, не новий, — розізлилась Джейніс, в її душі ділові інстинкти перемогли, — гарантія на рік напевна.

— Волаю до Небесного Вовка, — перекинувся Боб до Китаю, коли Полінезія не зарадила. — До Вовка, що стереже ворота Верховного божества Шан Ді. Заклинаю бога грому Лі Куна…

— Стривайте, адже це інфрапроменева духовка, — сказав фера, недосяжний заклинанням. — Її мені якраз і треба. І ще ванну. У вас є ванни?

— Кличу Ваала, Буєра, Форкія, Мархоція, Астарту…

— Ванни тут, чи не так? — спитав фера в Джейніс, і та мимохіть кивнула. — Мабуть, візьму найбільшу, цар досить-таки дорідна людина.

— …Єдинорога, Фетида, Асмодея й Інкуба! — закінчив Боб.

Фера не без поваги покосився на нього.

Боб гнівно закликав перського володаря світу — Ормузда, а за ним — божество амонів Молоха й божество давніх філістимлян Дагона.

— Більше я, мабуть, не понесу, — міркував фера вголос.

Боб згадав Дамбаллу, потім став благати аравійських богів. Він спробував фессалійську магію і заклинання Малої Азії. Він пробував розчулити малайських духів і розворушити ацтекських ідолів. Він повів на герць Африку, Мадагаскар, Індію, Ірландію, Малайю, Скандінавію і Японію.

— Це досить пристойно, — признався фера, — але все одно нічого не дасть. — Він навалив на себе ванну, духовку й камін.

— А чому? — задихнувся від подиву Боб, який зовсім вибився з сил.

— Бачиш, на фер діють тільки заклинання рідної країни. Точнісінько так джінни підкоряються магічним законам Аравії. Окрім того, ти не знаєш, як мене звати; запевняю тебе, небагато зробиш, виганяючи демона, чиє ім’я тобі невідоме.

— З якої ти країни? — спитав Боб, витираючи піт з чола.

— Е ні, — похопився фера. — Коли знатимеш країну, то зможеш знайти потрібне заклинання. А в мене й так клопоту по горло.

— Слухай, — втрутилася Джейніс. — Якщо цар такий багатий, то чому б йому не розквитатися з нами?

— Цар ніколи не платить за те, що може одержати даром, — відповів фера. — Тому він і багатий.

Боб і Джейніс прошили його лютими поглядами, збагнувши, що весілля відпливає в безпросвітне майбутнє.

— Завтра вночі побачимось. — З цими словами фера миролюбно помахав рукою і щез.

— От тобі й маєш, — мовила Джейніс, коли фера зник. — Що ж тепер робити? В тебе є ще які-небудь блискучі ідеї?

— Аж ніякісіньких, — відповів Боб, важко опускаючись на тахту.

— Може, ще спробуємо магію? — спитала Джейніс з ледь вловимою іронією.

— Нічого не вийде, — відрубав Боб. — У жодній енциклопедії я не знайшов слів “фера” й “цар Алеріан”. Він, напевно, з тих країв, про які ми й гадки не маємо. Можливо, з якогось карликового князівства в Індії.

— Щастить нам, як утопленикам, — поскаржилась Джейніс, полишивши глузливий тон. — Що ж нам робити? Наступного разу йому, я гадаю, знадобиться пилосос, а потім магнітофон.

Вона заплющила очі й стала зосереджено думати.

— Він і справді пнеться з шкури, щоб тільки просунутись по службі, — зауважив Боб.

— Я, здається, придумала, — мовила Джейніс, розплющуючи очі.

— Що саме?

— На першому місці для нас повинні бути наша торгівля й наше весілля. Правильно?

— Правильно, — сказав Боб.

— Гаразд. Хай я не такий там мастак заклинати, — пояснила Джейніс, засукавши рукава, — зате в техніці я щось тямлю. Швидко за роботу!

Наступної доби фера завітав за чверть до одинадцятої. На гостеві був той самий білий светр, але черевики з оленячої шкіри він змінив на рудувато-коричневі мокасини.

— Сьогодні цар підганяє мене, як ніколи, — сказав він. — Нова дружина всі жили з нього вимотала. Виявляється, її шати витримують тільки одне прання. Раби вибивають їх об каміння.

— Зрозуміло, — співчутливо промовив Боб.

— Бери, будь ласка, не соромся, — запропонувала Джейніс.

— Це надзвичайно люб’язно з вашого боку, — вдячно вимовив фера. — Вірте, я вмію таке цінити. — Він вибрав пральну машину. — Цариця жде. — І фера зник.

Боб запропонував Джейніс сигарету. Вони всілись на канапі й стали чекати. За півгодини фера з’явився знову.

— Що ви накоїли? — насипався він.

— А що сталось? — безвинно відгукнулася Джейніс.

— Пральна машина! Коли цариця увімкнула її, звідти вирвалася хмара смердючого диму. Потім пролунав якийсь дивний звук, і машина зупинилась.

— Нашою мовою, — прокоментувала Джейніс, пустивши кільце диму, — це зветься “машина з фокусом”.

— З фокусом?

— З каверзою. З сюрпризом. З дефектиком. Як і все інше в нашій крамниці.

— Але ж ви не маєте права! — вигукнув фера. — Це нечесно!

— Ти такий здібний, — ущипливо відповіла Джейніс. — Катай, лагодь.

— Я похвалився, — покірно промовив фера. — Взагалі я набагато спритніший у спорті.

Джейніс усміхнулася й позіхнула.

— Та годі ж бо вам, — благав фера, нервово потріпуючи крильцями.

— Дуже шкода, але я нічим не можу зарадити, — сказав Боб.

— З вашої вини я опинюся в жахливому становищі, — не вгавав фера, — мене переведуть на нижчу посаду. Виженуть з державної служби.

— Але ж ми не можемо допустити, щоб розоритись самим, правда? — спитала Джейніс.

Хвилинку Боб роздумував.

— Послухай, — запропонував він. — А чому б тобі не доповісти