Читати книгу - "Голубий Птах, названий син ірокезів, Ганна Юрген"

— Чи є вже яйця в гнізді? Я полізу на дерево.

Видертись по величезному гладкому стовбуру виявилось не так-то просто, але Козуля не розгубився.

— Я вилізу он на те, воно вгорі доходить майже до гнізда, — мовив він і показав на тонке дерево, що тулилося в тіні велетня.

Голубому Птахові аж моторошно стало, коли він дивився, як двоюрідний брат піднімається все вище й вище. Козуля, як і всі інші хлопці, вмів лазити не гірше за білку. Здавалося, він наче приростає до сучків і навіть найтонші гілочки підтримують його.

Ось Козуля вже перебрався на крону клена. Він повис під дуплом дятла і запустив туди руку. Довго там колупався, та раптом Голубий Птах побачив, як двоюрідний брат почав сіпатись і рватися спочатку плечем, а потім і всім тілом.

— Моя рука застряла! — закричав він зрештою. Але цей крик прозвучав, як писк покинутого пташеняти. Голубий Птах злякався. Він кинувся на маленьке дерево і виліз аж до того місця, де до нього дотикалася гілка могутнього клена. Не спускаючи очей з нерухомого друга, він перебрався на клен. Рука Козулі аж до ліктя були вкрита глибокими саднами. Козуля вчепився лівою за виступ і рвонувся знову, але вузький отвір міцно обхопив руку.

— Як же ти її туди всунув? Ще зможеш продержатись?

— Так. Принеси мій ніж, розколупаємо дірку.

Голубий Птах обережно зліз і ще раз глянув угору.

І страх погнав його до цукроварні.

— Ну, нарешті! Вогонь скоро погасне! Де це ви пропадали? — загукали з усіх кінців.

— Ми зараз прийдемо, — випалив хлопець і помчав до хати. Та де ж це Козулин ніж? Він схопив свій і швидко, як заєць, побіг назад.

Брат усе ще висів на дереві. Голубий Птах, хапаючись, поліз туди знову. З великими труднощами він закріпився поруч друга і почав обережно стругати ножем. Посипалися стружки. Рука, нарешті, звільнилася. Голубий Птах кинув ніж на землю і допоміг Козулі перелізти на сусіднє дерево. Він обережно підтримував потерпілого, страх змінився впевненістю в собі. Хлопець піднявся ще вище, щоб Козулі було зручніше спускатися.

З верхівки дерева відкривався далекий вид на голубі пасма горбів, які аж ген на горизонті переходили в гори. На безмежних хвилях лісів ніде очам зупинитись, лише в одному місці вилася струминка диму.

Хлопець примружив очі, щоб краще роздивитись, але струминка незмінно маячила у блакитній далечині. Що ж воно таке? Сигнал білих мисливців чи багаття купців, які зупинилися на відпочинок? А чи не в цьому напрямку Соляний Струмок, до якого збирається мати наступної осені, щоб наварити солі? У Голубого Птаха знову майнули якісь неясні думки про втечу. Може б, йому втекти від Соляного Струмка? Чи отой дим, бува, не сигнал для нього? Але що значить утікати? Рублена хатина у Рейстауні постала в уяві хлопця, і йому здалося, що він залишив її багато-багато років тому. Невже він покине хату Черепахи, матір, батька, Малію і Козулю? Навіть Косоокого Лиса стало раптом шкода. Хлопець вагався. Він навіть не усвідомлював, яки сильна любов прив'язує його до сім'ї нових батьків. Сповнений нерішучості, він зліз з дерева. Козуля вже з нетерпінням чекав на нього.

— Нікому, будь ласка, ні слова, чуєш?

— Гаразд, не скажу.

Козуля глянув на супутника: голос Голубого Птаха здавався таким чужим, ніби той відповідав десь здалеку. Він попросив благально ще раз:

— Якщо довідаються інші, то, безсумнівно, назвуть мене «той, що застряв у дятловому дуплі», а в мене й без того досить прізвиськ.

— Ні, ні, я нічого не скажу, — заспокоював Голубий Птах схвильованого, але сам дивився на брата відсутнім поглядом, ніби мав на увазі щось зовсім інше.

Вперше Козуля не розумів друга; що на нього найшло? Обличчя Голубого Птаха виглядало наче хмара, що саме пропливала над весняним лісом.

Закінчилася пора цукроваріння, сонце припікало дужче. Ніжною зеленню вкрилися берези. Пусті і голі поля виринали з-під слизького снігу, що швидко танув. Ніде не видно жодної зеленої стеблинки, лише торішні маїсові пеньки всюди повиставляли свої гострі кінчики. Але Совиний Струмок вже мчав з такою швидкістю до Бобрової Річки, ніби сподівався знайти в ній щось нове і боявся, що не вженеться за нею.

Всі з нетерпінням чекали весни; жінкам хотілося засівати поля, а чоловікам — вирушати на торгову станцію обмінювати мисливську здобич. Однак треба почекати, поки зійде сніг і трохи просохне земля. Справжнім початком весни вважався той час, коли болотяні луки вкривалися золотими чашечками нагідок.

Для старших хлопців весна починалася значно раніше: коли в струмку з'являлися коропи.

Лід ще тримався ветхими, крихкими краями за береги, а Козуля вже день у день бігав до Совиного Струмка поглянути, чи не прийшла риба. Як тільки починають текти талі води, вона косяками йде проти течії в струмки метати ікру; але в цьому році чомусь забарилась. Проте Козуля все ж таки готувався. З тітчиного горища він дістав два довгі лозові кошики.

— Будемо ловити коропів, — пояснив він Голубому Птахові й доручив полагодити кошики.

Вранці наступного дня він узяв двоюрідного брата з собою до Совиного Струмка. В найвужчому місці Голубий Птах побачив цілий ряд палиць, крізь які вирувала вода.

— Це наша загата, ми повинні полагодити її, — сказав Козуля. Потім показав, як треба вставляти нові палиці поміж старих і як заплітати лозою, щоб вийшла густа стіна поперек течії. Лише посередині одна дірка залишається незаплетеною.

Голубий Птах ніяк не міг сам додуматися, навіщо ця споруда, і нарешті запитав:

— Хіба у вас немає вудок? Знаєш, це такий шнур з гачком на кінці, на який ловиться риба.

— Ну, звичайно, у нас теж є гачки, здебільшого виточені з кісток. Та й торговці продають гачки з двома залізними вістрями. Вудити ми