Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

Джессіка часто підколювала нас двох через відсутність стосунків. Іноді жарти були невинними, але найчастіше трохи зачіпали. Видно, Вікторію теж.

— Дівчата, ми нарешті на пляжі, — втрутилася я, змінюючи тему. — Як ви дивитеся на те, щоб увечері відсвяткувати це?

Моллі розпливлася в широкій усмішці та махнула рукою в бік машини.

— Підтримую. Сьогодні можемо поїхати на заправку, купити випивку та більше продуктів, бо з нашим запасом ми довго не протягнемо.

Як завжди, вона мала рацію. Через велику кількість сумок провіанту багато не помістилося. А якщо вже зовсім точно, то нам вистачило б максимум на сьогоднішню вечерю.

Обидві ідеї були схвалені й дівчата відразу взялися до справи. Але поки подруги обговорювали список покупок, я практично не слухала їх, думками залишившись за пагорбом поряд із незнайомцем.

— Вирішено, сьогодні їдемо на заправку, а потім влаштовуємо вечірку, — заключила Вікі і штовхнула мене в плече, тим самим повертаючи до розмови.

— Тоді швидкий перекус і в дорогу, — сказала Моллі.

Я окинула поглядом подруг і всміхнулася від їх настрою. Щоправда, я мала трохи інший план.

— Якщо ви не проти, я залишусь у таборі. Ми ж не згортатимемо все, щоб поїхати за продуктами на якихось дві чи три години. — Доводи прозвучали досить переконливо, але насправді мені просто хотілося побути наодинці й написати в щоденнику про зустріч із незнайомцем.

Джесс підняла брови і закивала:

— Святі угодники, а ти маєш рацію. Ще одну установку намету я не витримаю.

Кисла міна подруги та спогад про її вчорашню лайку під час війни з наметом викликали заливистий сміх.