Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Не хвилюйтеся! - чарівна посмішка знову осяяла обличчя Грізного, - у мене достатньо машин!

-Ну... спасибі тоді... Тільки хочу попередити, що я їду на весь день, буду лише надвечір!

-Головне, поверніться до нашого побачення, - медово заспівав Антон і поцілувавши ще раз її руку, відступив крок назад, пропускаючи жінку уперед. Відчинив дверцята, запрошуючи сісти на задні сидіння та дбайливо зачинив.

Автівка зірвалася з місця. Жінка встигла помітити, як олігарх повернувся до охорони та щось їм сказав. Ті по струнці витяглися, ледь не віддаючи честі.

«Ух… ну і мужик! Який контрастний. Зі мною солов'ям, а з працівниками суворо! Мабуть, бояться його. А погляд який! По бабцях немов батогом пройшовся. Б-р-р... І моторошно і манить... »

            Раніше Стьопці не доводилося так близько спілкуватися з олігархами, а тим більше відповідати на їхні залицяння. Ця категорія людей була для неї за сімома печатками. Напевно, вона їх побоювалася, підсвідомо асоціюючи з чимось приступним. Треба бути обережною, переконувала вона себе, не піддаватися медовому язику. Нехай і запевняла Лукерія, що наречені її люди гідні, все одно поруч із Грізним вона відчувала якесь занепокоєння. Навіть забула запитати, чого він, власне, вчора до неї приходив. «Ще й побачення це… як поводитися?»

            А потім думками перетекла на мера. І навіть від думок перехопило дихання. «От як вибирати, коли всі наречені, один за одного кращий?»

            Мер чимось незбагненним зачепив, вона ніяк не могла зрозуміти чим. Було в ньому щось… Тваринне? Первісне? Занадто чоловічим «чоловіче єство»? Від нього віяло силою та спокоєм. Такий кулаком пристукне і навіть не рознервується. "Ну і асоціації в мене!"

            Потім почала згадувати двох інших наречених. Дільничний змусив закипіти кров. Від нього віяло м'ятими простирадлами, стогонами та спокусою. Але він був такий молодий! Стьопці навіть соромно стало, що вона відчувала бажання до такого молодого хлопця.

            Сусід. Ну, теж класний, звичайно. І гарний, незважаючи на вік. Ввічливий. Очі сумні. Самотні. Так і хочеться до грудей притиснути та борщем нагодувати. «Якщо тільки Лукерія борщу зварить. Мій йому навряд чи зайде!»   

У роздумах, який із наречених їй подобається більше, шлях до міста майнув непомітно. Насамперед вирішила Стьопка придбати засіб зв'язку. Як жити без телефону навіть у новий реальності, не уявляла. Заїхала до магазину електроніки, обрала одну з найдорожчих моделей, абсолютно не вміючи відмовляти собі у гарній, якісній техніці.  Довелося оформити кредит, оскільки грошей було не так і багато, а витрати намічались серйозні. Починати життя спочатку – непросто. Будиночку ремонт потрібен, паркан поміняти б…

«Чужу шубу - не вдягай, на чужого чоловіка - не сподівайся»

Наступною зупинкою був колишній дім. Застигла Свирянка на задньому сидінні. Важко повертатися у розчарування. Скільки років, надій та планів пішли прахом одночасно. Образа з новою силою закипіла в грудях і защипала очі. «Ні, у такому стані заходити не можна. Заспокоїтися б…»

-Степаніє Станіславівно, якщо хочете, можу піднятися з вами! - запропонував водій, звернувши увагу на її засмучене обличчя в дзеркалі заднього виду.

-А ходімо! – зраділа цій пропозиції Стьопка.

            Роман теж був чоловіком симпатичним, молодим, під піджаком виразно виділялись широкі плечі. Ідучи поряд з ним, Стьопа відчула себе впевненіше, вже не жалюгідною покинуткою.

            Двері відчинила Марія і зустріла її незадоволеним поглядом, підперши руками  боки. На голові у розлучниці була бездоганна зачіска, а на обличчі повний макіяж, незважаючи на ранішній час. А що саме обурливе: на плечах нахаби висів улюблений Стьопцін шовковий халатик! Ось тільки Стьопці він доходив до середини стегна, а Машці - нижче коліна.

            І ось завелася Стьопка якось одразу. Може від того, що дівчина не тільки на чоловіка її позарилася, а й на улюблений халат, а може від того, що на Машці він сидів краще, не зрозуміло, але боязкість і хвилювання, як відшептали. Рішуче відсунувши загарбницю, вона увійшла до будинку і наказала водію:

-Романе! За мною!

-Гей-ей, ти куди? - закричала вагітна розлучниця, - ти тут більше не живеш!

-По-перше, не "ти", а "ви"! - рикнула на неї Стьопка, - а по-друге, курко, швидко пішла і зняла мій халат! – мабуть Стьопка виглядала зараз тією самою Амазонкою, яку в ній розгледів олігарх, бо молодка позадкувала і зникла у ванній.

-Маріє, що відбувається? - з кухні вийшов колишній громадянський чоловік з газетою в руках і незмінною чашкою кави. І Стьопка відразу зрозуміла, чому він знайшов іншу. Миттєве осяяння!

            Так, вона була йому поганою дружиною! Адже Миколі, що треба? Сніданок, ранкова кава, свіжа газета, та поцілунок у щоку перед тим, як він піде на роботу до інституту.