Читати книгу - "Без тебе ніяк, Лаванда Різ"

- У тебе тут стільки іграшок, ніколи стільки не бачила, просто здорово, - Єва тримала сина за руку, боячись відпускати. - Ти ж мені покажеш тут все?

- А ти розкажеш мені про ліс?

- Нік просто обожнює слухати казки і всілякі історії, ми з ним читаємо досить багато дитячих книжок, - подав голос Адам, і Єва знехотя зіткнулася з його пильним поглядом. - Тобі доведеться розповісти йому свою історію про зачарований ліс і приготуватися до купи найнеймовірніших запитань.

- А що тато тобі розповідав про мене? - випереджаючи реакцію Адама, який можливо був би проти подібного питання, запитала Єва, ласкаво перебираючи волосся хлопчика.

- Що мою маму звати Єва, - з готовністю відповів Нік, посміхаючись.

І Єва, дивлячись на нього, подумала, що на світі немає нічого прекрасніше  посмішки власної дитини. - Що у тебе гарні очі і золотисте волосся, а сміх як у срібного дзвіночка. І що коли я був маленьким - ти танцювала, хитаючи мене на руках, і я припиняв плакати, тому що мені це подобалося. Що коли тато тебе побачив в перший раз - він відразу вирішив, що ти фея! - з разючою точністю, Нік з виразом вимовив кожне слово.

  У Єви відвисла щелепа. ... Але шокувало її не те, що її дитина так гарно  вимовляла слова, а що саме це йому розповів Адам, навіть не намагаючись налаштувати дитину проти неї. Навпаки, його батько підтримував в ньому очікування дива, яке трапиться саме з появою мами.

Єва підняла свій приголомшений погляд на Адама Пірса, але той ніби навмисне в цей самий момент, відвернувшись, дивився у вікно.

- Добре, ... може, пограємо? - запропонувала вона синові, розглядаючи його живе дитяче личко, намагаючись зрозуміти, на кого ж він все ж таки схожий більше.

- Ні, спочатку розкажи мені історію! - заявив Нік, хапаючи її за руку, а другою рукою схопивши Адама. - Ми послухаємо її у моїй хатині!

- Може пізніше? - зробила спробу Єва, хаотично вигадуючи історію на ходу.

Це дійсно була хатина, іграшковий будиночок виконаний максимально наближено до копії лісового будиночка з легких матеріалів, але туди запросто пригнувшись увійшли двоє дорослих і дитина.

- Ні, зараз! Хочу послухати зараз! - наполегливо хитнув головою Нік, взявшись саджати поруч з собою крім батьків ще й м'яких плюшевих друзів.

- А невблаганною принциповістю, він мабуть пішов у тебе, - тихо промовила Єва, звертаючись до Адама, але не дивлячись на нього, досить було того, що він сидів впритул поруч із нею.

- Ти вже постарайся скласти цікаву казку. Знаючи тебе, припускаю, що фантазії тобі не позичати, - нахилився він до її вуха.

- Мамо, - Нік сказав це слово з особливою інтонацією, з придихом, і його такі ж блакитні як у батька очі глянули на неї з обожнюванням.

- Ця історія трапилася не так щоб давно, - почала Єва. - Заколисавши тебе і уклавши в ліжечко, я вирішила прогулятися, поки ти спав. Коли я вийшла на вулицю, мені здалося, що далеко хтось кличе на допомогу, і я пішла на цей голос. Аж раптом налетіла темрява, дорога перетворилася на вузьку стежку, я йшла, йшла, поки остаточно не заблукала. А коли зупинилася і озирнулася - я побачила, що навколо мене густий непрохідний ліс. Багато днів та ночей я намагалася вибратися з цього лісу, але куди б я не йшла - всюди натикалася на колючі переплетені чагарники, що ростуть непрохідною стіною. Я кричала і плакала, роздерла собі в кров руки і ноги, але вийти так і не змогла. Виявилося, що ліс цей зачарований злим чарівником. Замість серця у якого в грудях була брила льоду, він не вмів посміхатися і не любив коли посміхаються інші, злому чарівникові хотілося, щоб усім навколо було так само холодно і самотньо, як і йому, - зиркнувши на Адама, Єва помітила, що той, опустивши очі вниз, загадково посміхається. - У цьому лісі я була не одна, в ньому так само застрягли різні тваринки і такі ж заблукалі як я люді. Деякі з них були жадібними і сердитими, деякі навпаки - добрими і незважаючи ні на що веселими. З ялинових лап і палиць я побудувала собі курінь, збирала собі на обід ягоди, а вранці пила росу. Але не минало й дня, щоб я не думала про свого сина, про свого маленького Ніколаса, бажаючи побачитися з тобою всім своїм серцем.

- І з татом! - виправив її Нік.

- Так, звичайно, про твого тата ... я теж не переставала думати, - процідила Єва.

- А там були величезні велетні або кошлаті чудовиська? - з розкритими оченятами, видихнув Нік, захоплений цією історією.

- Звичайно, вони ховалися по темних лісових хащах, лякаючи мешканців лісу.

- А хто тебе там від них захищав?

- Ти здивуєшся, але маму в цьому страшному лісі захищав один зайчик, - раптом втрутився в її розповідь Адам. - Зайчик так відважно боровся з кошлатими чудовиськами, пару разів навіть виступаючи проти самого злого чарівника, але ж це був всього лише відважний маленький зайчик, тому одного разу він упав ...

У Єви в черговий раз відвисла щелепа, коли вона побачила з яким виразом обличчя, Адам спілкується з їхнім сином. Якби вона не спостерігала цього своїми очима - ні за що б не повірила, що Адам Пірс здатний м'яко посміхатися, і при цьому його очі наповнювалися іскристим теплом, як у нормального люблячого батька.

- О, ні-ні, сміливець не помер, - поспішив запевнити сина Адам, - Але він поранений і твоїй мамі доведеться іноді повертатися до лісу, щоб доглядати за своїм хворим лицарем.