Читати книгу - "Згадай мене, Уляна Пас"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Аня заявляється у мою кімнату через кілька хвилин. Мене дивує те, що вона поводиться так, наче нічого не сталося. Можливо, це я трохи перебільшила масштаби нашої сварки, а, можливо, справа зовсім не в цьому. Я ж не ідіотка, розумію, що Аня тут тільки тому, що Рома - мій сусід. Тільки от прогнати її не вистачає сміливості, як і сказати усе в очі.
- Як у тебе справи з Захаром? Не помирилися? - питає, сидячи у мене на підвіконні і постійно поглядає вниз.
- А повинні були? - не розумію, чого це її так цікавить. Одягаю джинси та теплу кофту з капюшоном, тому що мерзнути з голими ногами, як це робить Аня, зовсім не хочеться.
- Ну… він же хотів налагодити стосунки. Тільки ти чомусь гальмуєш, - Аня зістрибує з підвіконня і наближається до дзеркала, щоб пофарбувати уста червоною помадою.
- Я не гальмую, Аню, - відповідаю стримано. - У нас з Захаром більше не буде стосунків. Я не кохаю його.
- Ну і дурепа! Він же жити без тебе не може! - фиркає дівчина, а я все більше переконуюся, що цю дружбу час закінчувати. І чому я раніше не помічала, що Аня така лицемірна? Хіба з такими особами можна вести дружбу?
На цьому наша розмова завершується, тому що Аня залишає мою кімнату, а я за нею. На вулиці доволі тепло і навіть світить сонце, але мене це зовсім не тішить. Рома також виходить зі свого дому в теплій толстовці з капюшоном і білих кросах. Аня миттєво активізується і хапає його за руку вище ліктя.
- Куди поїдемо, Ромчику? Я чула, що на набережній відкрилося нове кафе. Ти там бував? - щебече біля його вуха.
- Не бував. Тоді їдемо туди, - відповідає і прямує разом з Анею до свого автомобіля. Відчиняє для неї дверцята і чекає, коли дівчина сяде всередину.
- Ді, можеш сісти позаду? Мені на задньому сидінні не комфортно, - заявляє з усмішкою, а у мене вкотре скриплять зуби.
Треба щось відповісти, сказати, щоб сама лізла назад, але я вкотре мовчу і сама займаю місце позаду. Не можу зрозуміти, чому так поводжуся. Боюсь втратити подругу, якщо говорити прямо? Так ми вже і не подруги.
Можливо, річ у тім, що я не хочу бути в очах Роми такою, ж як Аня. Вішатись йому на шию, показувати своє невдоволення. Я хочу бути справжньою, саме тому сідаю позаду і розумію, що ця прогулянка буде найжахливішою у моєму житті. Аня точно зробить все, щоб я тільки більше на неї злилася.
- У тебе крута машина. Набагато краща за ту, що була раніше, - заявляє подруга, щойно ми залишаємо подвір'я.
- Ауді також була непогана, - не можу мовчати, коли тема заходить за щось, що і мене торкається. Ауді Рома купував за свої кошти і дуже пишався цим. Цікаво, а це він пам'ятає? - Ти дуже радів, коли купив її.
- Я пам'ятаю, - наші погляди зустрічаються у дзеркалі заднього виду, і, можливо, я помиляюся, але в очах хлопця з'являється щось схоже на смуток. Хоча ні, я не помиляюся. Так і є.
Згадую, як Рома говорив про те, що хоче змінитися. Так, дорога машина однозначно додала йому популярності і поставила на один рівень з тим же Захаром. Але я, як ніхто, знаю Рому. Він ніколи не гнався за цим і радів тому, що мав. А може, я вкотре щось пропустила? Може, він тільки вдавав, що все його влаштовує?
- Ді, ти де літаєш? - невдоволено питає Аня, і мені доводиться виринути з думок.
- Що? - швидко збираю себе докупи і спостерігаю за тим, як автомобіль прямує практично порожніми вулицями міста.
- Я вже втретє питаю, чи хочеш ти вступити у якусь секцію. От я, наприклад, записалася на плавання, - заявляє Аня, а мені кортить голосно фиркнути. Зрозуміло, чому вона це зробила, адже там буде і Рома. Він перебуває в університетській команді з плавання.
- Я працюю, тому, думаю, що це буде проблематично, - відповідаю. - До того ж плаваю геть паршиво.
- Ти не вмієш плавати? - дивується Рома.
- Трохи вмію, але загалом поганенько, - пояснюю.
- Чому ж тоді я тебе не навчив? - його прямий погляд у дзеркалі заднього виду трохи напружує.
- Мабуть, це питання краще поставити тобі, - знизую плечима і відвертаюся до вікна. Не хочу про це говорити, тому що в минулому ми з Ромою часто сварилися з цього приводу.
Чотири місяці тому
- Що ти задумав? - питаю у Роми, коли автомобіль зупиняється на березі річки і ми виходимо з прохолодного салону в спекотне літо.
- Буду вчити тебе плавати, - заявляє, на ходу знімаючи з себе футболку та шорти. Оглядаю його похмуро і вже збираюся повернутися у машину. - Ді, ти чого? - хапає мене за руку.
- Ти ж знаєш, що це марна справа. Я ніколи не навчусь, а ми знову посваримось! - бурчу.
- Не посваримось, якщо ти слухатимеш мене і все робитимеш правильно! - відповідає стримано.
Попередня спроба була два тижні тому, і після неї я захворіла, а Рома не розмовляв зі мною два дні. Я справді старалася навчитися плавати, але все, чого досягла, - це не йду на дно одразу, як заходжу у воду.
Доводиться погодитися, тому що Рома старався і навіть знайшов для цього час, хоча тільки зранку повернувся з нічної зміни. Знімаю з себе легку сукню і залишаюся у купальнику білого кольору. Я то сподівалася позасмагати на березі, а воно он як вийшло.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай мене, Уляна Пас», після закриття браузера.