Читати книгу - "Гарячий незнайомець, Аріна Вільде"

Я  поправляю волосся, намагаючись приховати за ними багряні засоси, що свідчать про бурхливу ніч, одягаю легкий светр і джинси, і виходжу у вітальню. Батьки Андрія виглядають строго і дорого. Ідеально вигладжений костюм, краватка, відчуття, що батько хлопця не збирався на знайомство з майбутньою невісткою, а як мінімум на засідання думи. В одну мить моя квартира стає затісною для такої кількості гостей.

- Здрастуйте, - ніяково переминаюсь з ноги на ногу, питаючи себе  якого біса останнім часом в моєму будинку раз у раз з'являються чужі люди.

- Добрий день, - його мама відкликається першою. Трохи  повненька, досить таки доросла, обвішана золотими прикрасами жінкам. Вона невдоволено оглядається навколо, повністю ігноруючи мене. Батько Андрія теж не поспішає до мене з розпростертими обіймами, лише старший брат, який як дві краплі води схожий на Андрія зовні, щиро посміхається в мою сторону і, не церемонячись, стискає мене в міцних обіймах.

- Ну, привіт, дівчина якій вдалося підкорити мого братика.

Він здається щирим у своїх словах, я зустрічаюся поглядом з Андрієм і краєчки його губ піднімаються в ледь помітній вдячній посмішці.

- Я Настя, дуже приємно з вами познайомитися, Андрій багато про вас розповідав, - намагаюся розрядити обстановку.

- А от про вас він якось не дуже багато розповідав. І,здається, ти говорив, що твою наречену звуть Аня, - жінка недовірливо впивається поглядом у Андрія і я все ще не можу зрозуміти, це я їй так не сподобалась або життя, яке вибрав їх син.

Одного погляду на його сім'ю було достатньо, щоб зрозуміти, що вони явно не тісняться всією сім'єю в двокімнатній квартирі. І навіть не у трьокімнатній.

- Мам, будь ласка,не починай. Здається, ви з батьком приїхали, щоб навести мости. Так давайте будемо вести себе як сім'я і хоча б на день забудьмо про наші розбіжності. Настя, це мій батько Леонід Анатолійович. Це мама - Маргарита Сергіївна і мій брат Артур. А це Настя, - Андрій стає поруч зі мною, обіймає за талію і з ніжністю цілує мене в скроню. Це виходить у нього настільки природно, немов ми і правда справжня пара.

- І нам приємно познайомитися, - озивається його батько простягаючи мені долоню для привітання. - Можливо, вам вдасться переконати мого сина, щоб він перестав займатися дурницями.

Я переводжу погляд на Андрія.

- Він про наш сімейний бізнес від якого брат так ретельно ухиляється, - пояснює Артур.

- О, вибачте, я просто не в курсі. Ми не обговорювали з Андрієм ваші сімейні справи.

- Правда? - сполошилася його мати.

- Ем... Ну, Андрій працює в правоохоронних органах і...

- Мам, я не говорив Насті, що у вас завод з виготовлення вікон та дверей.

- Металоконструкцій!  - гордо поправляє його батько, сідаючи на диван.  - І не «у вас», а «у нас».  Я збираюся серйозно поговорити з тобою син, на цей рахунок.

- Давайте не будемо псувати святковий настрій і з'ясовувати відносини при сторонніх, - важко зітхає Андрій і я раптом розумію, що у нас з ним багато спільного.  Він, так само як і я, вибрав зовсім інший шлях, який вважали за краще батьки.  Тому я вважала своїм обов'язком підтримати його.

- Головне, що Андрію подобається його робота і приносить задоволення.  Не уявляю собі, щоб він сидів в офісі над папірцями.

І це абсолютна правда.  У моїх очах він був справжнім супергероєм, в камуфляжному костюмі, з автоматом в руках, в якихось гарячих точках світу.  Бореться з терористами і звільняє заручників.  Звичайно ж насправді він швидше за все якраз-таки і сидить над папірцями, тільки не в батьківській фірмі, а тісному кабінетику з савдепівськими меблями.

 Його батьки у відповідь лише закочують очі, дивлячись на мене як на ворога народу.

 - І ось для цього ти продав прекрасний пентхаус?  Щоб купити тісну двушку?  - вигукує його мати, дивлячись на невелику пляму на шпалерах, а мені хочеться захистити свою красуню.  Простору і майже нову.

- Пентхаус в місті на сто тисяч чоловік, мам.  Прошу, не дратуй, - кривиться Андрій.

- Так, давайте краще вип'ємо за знайомство.  Настя, ви ж підкажете нам хороший ресторан?  Обід в колі сім'ї те  що нам потрібно, - либиться Артур і я розумію, що день обіцяє бути веселим.

Поки я на швидку руку роблю легкий макіяж і збираю волосся в тугий хвіст, намагаючись укластися в двадцять хвилин, відведених мені на збори, Андрій розважає своїх батьків. На відміну від моєї галасливої сім'ї, його занадто серйозні, занадто похмурі і дуже незадоволені. За винятком Артура, він як раз в їхню родину не вписується.

Мені стає ясно в кого пішов за характером Андрій. Непохитний, мовчазний і прямолінійний. А ще до страху упертий. Я приміряю на себе роль його дружини і розумію, що вже через тиждень ми б вбили один одного. Це зараз я мовчу, тому що він прекрасно підіграв мені і зіграв роль мого хлопця перед батьками. А ще тому, що ми ніхто один одному. Але от якщо б ми зустрічалися...

У дворі нас чекають два чорних позашляховика. Маргарита Сергіївна всіляко наполягає щоб я поїхала в одному авто з нею і Артуром, посилаючись на те, що батько хоче поговорити з Андрієм наодинці. Як на мене, це всього лише привід, щоб вивчити мене під мікроскопом без чужого нагляду.