Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

– Софі, завтра біля дев’ятої нас відвезуть у салон, де підбиратимуть одяг і все інше, тож будь готова. О восьмій ми заїдемо по тебе. До зустрічі. – Сказав Захарія, зачиняючи за нею двері.

– Так-так, багато радості, – лукаво посміхнулась вона, заходячи з другом в кабіну ліфта.

12. І почнеться вистава!

Міністерське авто на добрих півгодини застрягло у довжелезному заторі, кінця якому Софі так і не побачила, висунувшись в прочинене віконце. Центральна частина Акрополю була просто-таки ідеальним місцем злочину, якщо жертвою повинна стати купа часу. І чим раніше почнеш його вбивати, тим надовше тут застрягнеш. Дівчина відкинулася на спинку сидіння і потерла розчервонілі від перевтоми очі – все таки, знайомство з новим «Я» о шостій ранку, виявилося не найкращою ідеєю.

«Лілі Остін (Софія) – офіційний представник мережі ювелірних крамниць «Остін і Фрейзер» (прим. дочка Елеонори і Джаспера Остінів). З Чарлі Фрейзером (Захарія – ловець Першого рівня доступу) знайома давно, оскільки він є партнером по бізнесу (прим. син Амбер і Белтона Фрейзерів) і сином співзасновників компанії.»

Ковзнувши байдужим поглядом по перших рядках жовтуватої сторінки, яка вибилась з папки, Софі перевернула важке досьє. Якщо не вдається перемогти суперника, наймудріше рішення на даний момент – прийняти його сторону. І на час виконання завдання у клубі вона все ж вирішила погодитися з цим твердженням. Захарія хоч і не викликав у неї дикого захвату і бажання знепритомніти від щастя, але все ж був їхнім напарником, і оскільки думки мисливців ніхто не питав, доводилося миритися. Важко зітхнувши, вона підібрала ноги і повернулася спиною до вікна, намагаючись хоч якось влягтися і трохи подрімати.

– Якщо ти навіть примудришся заснути в такій позі – болітиме шия, – сказав хлопець, врешті, відірвавшись від товстої книги, на обкладинці якої були зображені пара усміхнених хоббітів. Поспостерігавши якусь мить за спробами Софі зручніше вмоститися, він відчинив дверцята і визирнув на дорогу. – Здається, ми тут надовго.

– У тебе є кращі пропозиції?

– Наприклад, можеш лягти мені на коліна, так тобі буде зручніше.

– Спасибі, та я якось обійдуся.

– Ну, як знаєш, – Захарія стенув плечима і знову повернувся у казковий світ, що ховався на сторінках книги.

Софі вже встигла провалитися у солодку дрімоту, коли голос ловця безжально вирвав її зі світу сновидінь.

– Чому саме Ліга?

– А? – дівчина випрямилася і опустила ноги, з прикрістю відзначивши, що шия таки затерпла.

– Чому ти вирішила стати мисливцем за головами? – Захарія відклав книгу. – Це ж цілком добровільний вибір. Можливо, не зовсім осмислений в силу малого віку, та раз твої батьки дали згоду, виходить, ти змогла їх переконати.

– Ну, знаєш, як це буває у дитинстві: одні діти просять батьків записати їх у балетну школу чи гурток вмілих ручок, а в мене все виглядало приблизно так: «Батьки, змиріться, я хочу лазити на Дно і вбивати демонів!»

– А якщо серйозно?

– Це цілком серйозно! – Софі звела брови і закивала головою, поклавши руку на серце. Як їй здавалося, це мало б додати її словам більшої вагомості, але, схоже, не цього разу. Ловець лише злегка посміхнувся кутиками губ.

– Брешеш.

– Аж ніяк.

– Все ще брешеш.

– Гаразд, і що мене видало?

– Цокання мозку… Давай розповідай, – хлопець змовницьки підморгнув, і в цей момент Софі відчула, як авто, нарешті, повільно зрушило з місця.

Закусивши губу, вона почала оживляти давно забуті спогади про те, як опинилася в тренувальному центрі, адже зараз їй здавалося, що в її житті Ліга була завжди.

Неприпустимі для вихованої дівчинки витівки та пустощі змусили терпіння Томаса і Агати Бенсон з тріском увірватися рівно через рік навчання в звичайній школі. І коли їй виповнилося вісім, вони вирішили, що запальний і забіякуватий характер Софі потрібно направити у відповідне русло. Міністерству і його ловцям вони не довіряли через свої політичні погляди, тому зупинили свій вибір на Лізі. Звісно, це вкрай небезпечна робота, та такий варіант куди кращий, аніж слухати постійні обурення дирекції школи та скарги на те, що Софі бояться навіть старшокласники.

Тут система навчання, як і умови, значно відрізнялися від стандартних шкіл та гімназій, і батьки не платили ані цента, навпаки – за кожного учня Ліга щомісяця переводила на рахунки сімей кругленькі суми. Тож, рік за роком, Софі з дочки перетворювалася на досить вигідний і прибутковий проект, дозволивши батькам непогано розжитися.

– В мені надто багато енергії, помноженої на нездорову пристрасть товкти пики монстрам, – врешті, мовила дівчина, демонстративно розминаючи пальці.

Захарія хмикнув, і в його різнокольорових очах спалахнула грайлива іскорка.

– Я б запропонував тобі чудовий спосіб спалити всю зайву енергію, але здається мені, ти знову почнеш битися. До речі, ти себе так поводиш з усіма, чи це тільки я такий особливий?

Софі зміряла його холодним поглядом і, проігнорувавши провокаційну пропозицію, сказала:

– Тепер твоя черга. Чому ти став ловцем?

– У мене просто не було іншого вибору, – якось сумно промовив Зак, вмить розпрощавшись з грайливим настроєм. – Вже декілька поколінь у моїй сім’ї дотримуються обов’язку служити Порядку. Тож, коли мені виповнилося десять, у батьків не виникло питань, що зі мною робити далі, адже й так все зрозуміло. Того ж дня прислуга спакувала мої валізи, і я урочисто був доставлений прямісінько в Академію при Міністерстві.

– Прислуга? – здивовано перепитала Софі. – У тебе була прислуга?

Хлопець розсміявся, глянувши на дівчину.

– І навіть дворецький.

– Ти жартуєш?

– Ні. Коли робота ловцем стає сімейною справою, оплата за неї теж відчутно зростає. Тому зовсім не дивно, що всі мої рідні зазвичай поводяться, немов породисті сноби. Навіть будинок, в якому я виріс, являє собою зменшену копію середньовічного замку, не вистачає хіба що рову з крокодилами і частоколу довкола, ну і кількох драконів для повної картини.

Софі мовчала. Її справа завжди видавалася їй захопливою пригодою, а не просто роботою. Щоразу нові цікаві завдання, небезпека, адреналін, який закипав у крові, кумедні спогади. І завжди разом з Патріком та Гаррі… А потім і з командою Бети... Увесь час поряд з друзями, з якими не страшно опинитися у якійсь сутичці, а потім весело провести час поза тренувальним центром. Ні, це було для неї не роботою, це