Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

Взагалі-то його адресу я знала - підгледіла в документах. Лише уточнила в Тамари Сергіївни, чи мешкає Назар за місцем реєстрації, на що та відповіла позитивно, але поскаржилася, що застати його вдома майже нереально.

Загалом, адреса у мене була, але побачитися з господарем будинку було ще тією задачкою. Та й ось так нахабно вломитися в його житло, приперти до стінки і вимагати любити себе я все ж не наважувалася. Я так не вміла. Мені було ніяково, дивно, непристойно, та й загалом були серйозні сумніви, а чи потрібна я йому взагалі. Ми не бачилися вже два тижні, і якщо я маїлася від туги, готова була чорту душу продати, аби тільки зустрітися з Назаром, то він, схоже, за мною не сумував: на дзвінки, як і раніше, не відповідав, навіть із робочих питань - аж смішно, спілкувалися через Тамару Сергіївну, - і на роботу не з'являвся.

Тут-то і крилося головне питання: я настільки йому неприємна, що він бачити мене не хоче і тому уникає, чи він уникає мене так ретельно тому, що насправді пристрасно бажає?

Ця невідомість страшенно мучила мене, не давала спати ночами, відбирала сили, нав'язливо билася в грудній клітині дурною надією на взаємність, але я все не наважувалася переступити межу, тягнула час.

Перестала тягнути, лише коли на карту впала зарплата. Усе б нічого, але сума була чи не втричі більшою за звичайну! Я спочатку очманіла, потім подумала, що трапилася помилка, почала дзвонити Тамарі Сергіївні, але та лише задоволено хмикнула: Назар розпорядився підняти оклад, мовляв, її племінник, такий собі молодець, береже цінні кадри.

Цінні кадри? Ні, серйозно - цінні кадри?! Ну так, як же, як же... Це якраз про мене. Яка навіть жодного разу не бухгалтер...

От значить яка твоя демонстративна байдужість?

Погано зіграно, Назаре Андрійовичу, дуже погано!

Думати більше не стала жодного дня: того ж вечора взяла картку зі своєю трикратною зарплатою і вирушила в торговий центр. Час було оновити гардероб, а головне - спідню білизну. Кажуть, жінка в сексуальній білизні почувається привабливішою, навіть пахне інакше, і хода змінюється. Чоловіки таких не пропускають. Це все на якомусь рівні невидимих вібрацій відбувається, неусвідомлено, але точно працює. Може тому в нас не вийшло минулого разу нічого, бо, що на мені труси простенькі картаті були?.. Ну тепер я не прогадаю. Якщо вже притискати до стінки коханого - то у всій красі, - нехай одразу бачить, від чого відмовляється.

Виклалася ґрунтовно, але вибрала найсексуальніше: напівпрозоре, ліфчик з пуш-апоп, так щоб циці догори, як у стриптизерки, і трусики-смужки. Ну який чоловік перед таким встоїть? Тримайся, Назаре Андрійовичу, бережися, упертюх. Настав час підключати важку артилерію - буду бити по чоловічих інстинктах, прицільно, нахабно, швидко. Сам винен.

Розщедрившись ще трохи, придбала туфлі на шпильці, спідницю, що красиво обтягувала попу, і червону сорочку з цупкої тканини: розстебнувши два ґудзики зверху, у вирізі, що утворився, груди виглядали дуже гаряче. Якщо Назар очей схвильованих не міг відвести від мого декольте, коли я в тому задрипаному светрі була, то тут... як би удар не вхопив бідосю.

Вбравшись і зробивши легкий макіяж, я, задоволена своїм відображенням, викликала таксі і в хвилюючому передчутті вирушила за адресою.

Поки на потрібний поверх піднімалася, мене ледь не колотило від нервового напруження. Прийме чи відштовхне? Потрібна я йому чи ні? Як сприйме мою появу? Чи не занадто це нахабно? Чи не перегинаю я палицю? Чи не виглядаю занадто вульгарно?..

Думки атакували, сумніви всередині палили й кусалися, нутрощі з кожним кроком дедалі більше гуділи від важкої нервової енергії. Коли дійшла до дверей, руки мої нещадно тряслися, а серце калатало так, що здавалося ось-ось вирветься назовні. Але я не зволікаючи, постукала у двері.

Розправивши плечі, зробила глибокий вдих. Так, усе, заспокойся, ти вже прийшла, ти вже тут, ти красива і впевнена в собі, ти точно знаєш, чого хочеш. - Вмовляла я себе, але за дверима не було чути ні звуку.

Так, він хоча б удома? От же безглуздо вийде, якщо його там немає, а я приперлася тут уся така чепурна...

Постукавши ще раз, я притулила вухо до дверей.

- Назаре? - Покликала неголосно, прислухаючись до звуків у квартирі. І нарешті почула якесь слабке шебуршіння. - Назаре, це Соломія, відчиніть, будь ласка.

За дверима почулися неголосні кроки, наче хтось підійшов, а потім відійшов від дверей, і я постукала знову, трохи наполегливіше.

Він впускати мене не хоче? Він же там, точно там, і в вічко напевно мене побачив і голос мій почув. А тепер робить вигляд, що його немає. Та це ж просто смішно! Я ж не дівчинка, кукувати тут під дверима, умовляти його, бігати за ним, я ці двері можу знести до чортової матері!

Обурення змило хвилювання немов холодною хвилею і я, випнувши груди, задерла ніс догори. Ховатися від мене надумав? - Не вийде!

- Назаре Андрійовичу. - Промовила я тепер уже голосніше і твердіше, грюкнувши долонею по дверях так, що відлуння розійшлося по всьому під'їзду. - Відкрийте двері, інакше я змушена буду викликати МНС!

Раптово у квартирі почувся гуркіт, ніби щось упало. Або хтось. А через півхвилини двері різко відчинилися перед моїм носом.

Перед моїми очима виникло неголене обличчя, а поглядом, яким мене нагородив коханий, сміливо можна було залізо пиляти.