Читати книгу - "Бог-Імператор Дюни"

Монео кивнув.

— Гомосексуаліст, латентний чи ні, зберігає цей стан із причин, які можна назвати суто психологічними. Має тенденцію виявляти схильність до болю, шукаючи можливість відчути його самому або ж завдати болю іншим. Владика Лето каже, що це повернення до випробувань поведінки в доісторичному стаді.

— І ви йому вірите?

— Так.

Айдаго відколупнув ще один шматочок дині. Вона втратила свій солодкий смак. Проковтнув і відклав ложечку.

— Я мушу це обдумати, — сказав він.

— Звичайно.

— Ви не їсте, — сказав Айдаго.

— Я встав удосвіта й поїв. — Монео жестом вказав на свою тарілку. — Жінки постійно намагаються спокусити мене.

— І їм це вдається?

— Інколи.

— Ви маєте рацію. Я вважаю його теорію дивною. Чи є там ще щось?

— Ох, він каже, що, вирвавшись із хлоп’ячих гомосексуальних обмежень, чоловіча армія стає за своєю суттю армією ґвалтівників. Ґвалтування часто є вбивчим, а це не та поведінка, яка сприяє виживанню.

Айдаго скривився.

Монео натомість ледь усміхнувся.

— Владика Лето каже, що лише Атрідівська дисципліна та моральні обмеження запобігали частині найгірших ексцесів за ваших часів.

Айдаго глибоко зітхнув, здригнувшись.

Монео відкинувся на спинку крісла, обдумуючи слова, сказані йому колись Богом-Імператором: «Хай як ми просимо розповісти нам правду, усвідомлення її часто є неприємним. Не маємо приязні до Правдомовиць».

— Кляті Атріди! — вигукнув Айдаго.

— Я Атрід, — відповів Монео.

— Що? — Айдаго це шокувало.

— Його розплідна програма, — промовив Монео. — Я певен, що тлейлаксу вам розповідали. Я прямий потомок зв’язку між його сестрою та Харк аль-Адою.

Айдаго схилився до нього.

— То скажіть мені, Атріде, яким це чином жінки є кращими солдатами за чоловіків?

— Їм легше дозрівати.

Айдаго збентежено хитнув головою.

— Вони мають переконливий фізичний шлях переходу від визрівання до зрілості, — сказав Монео. — Як говорить Владика Лето: «Виноси дев’ять місяців дитину у своєму лоні, і це тебе змінить».

Айдаго теж відкинувся у кріслі.

— Що він про це знає?

Монео лише дивився на нього, аж доки Айдаго не згадав про натовп людей, що жили в Лето — жінки так само, як і чоловіки. Розуміння накрило Айдаго з головою. Монео розгледів це й згадав зауваження Бога-Імператора: «Твої слова змушують його мати такий вигляд, в якому ти хотів би його бачити».

Мовчанка затяглася. Монео кашлянув і сказав:

— Безмір того, що відомо пам’ятям Владики Лето, стримує також і мій язик.

— Він з нами щирий? — спитав Айдаго.

— Я йому вірю.

— Але ж він робить стільки… Маю на увазі його розплідну програму. Відколи вона триває?

— Від самого початку. Від дня, коли він відібрав її у Бене Ґессерит.

— Чого він хоче нею досягти?

— Хотів би я знати.

— Але ж ви…

— Атрід і його головний помічник, так.

— Ви не переконали мене, що жіноча армія найкраща.

— Вони продовжують рід.

Нарешті роздратування та гнів Айдаго могли вилитися на щось конкретне.

— То саме цим я займався з ними першої ночі? Розплодом?

— Можливо. Рибомовки не оберігаються від вагітності.

— Хай йому грець! Я не якась тварина, що може переходити з одного табуна до іншого, як… як…

— Як огир?

— Так!

— Але Владика Лето не хоче наслідувати приклад тлейлаксу, вдаючись до генної хірургії та штучного запліднення.

— Що спільного у тлейлаксу з…

— Вони — це предметний урок. Навіть я це бачу. Їхні лицепляси — безплідні гібриди, ближчі до колоніальних організмів, ніж до людей.

— Чи інші… я… чи хтось із них був плідником?

— Деякі. У вас є потомки.

— Хто?

— Я один із них.

Айдаго заглянув Монео в очі, раптом заблукавши в плутанині зв’язків. «Це годі зрозуміти, — вирішив він. — Монео, очевидно, старший за… Але я…» Хто з них насправді старший? Хто тут предок, а хто потомок?

— Час від часу я й сам маю з цим проблему, — сказав Монео. — Якщо це допоможе, Владика Лето запевнив мене, що ви не є моїм потомком у звичайному значенні слова. Але можете стати батьком деяких моїх потомків.

Айдаго вражено хитнув головою.

— Інколи я думаю, що тільки Бог-Імператор може розібратися у цьому всьому, — промовив Монео.

— Це інша річ! — відповів Айдаго. — Це боже ремесло.

— Владика Лето каже, що він створив святу непристойність.

Це була не та відповідь, якої чекав Айдаго. «А чого я сподівався? Захисту Владики Лето?»

— Свята непристойність, — повторив Монео. Слова скочувалися йому з язика з дивно радісним присмаком.

Айдаго пильно втупився в Монео. «Він ненавидить свого Бога-Імператора! Ні… він його боїться. Але хіба ж ми не завжди ненавидимо того, кого боїмося?»

— Ви в нього вірите? — запитав Айдаго.

— Маєте на увазі, чи поділяю я загальну релігію?

— Ні! Чи вірить він сам?

— Думаю, що так.

— Чому? Чому ви так вважаєте?

— Бо він каже, що не хоче творити нових лицеплясів. Він наполягає, щоб його людське стадо, паруючись, розмножувалося так, як це відбувалося завжди.

— Що, у біса, воно має з цим спільного?

— Ви спитали мене, у що він вірить. Думаю, він вірить у випадок. Думаю, це його бог.

— Це марновірство!

— Зважаючи на обставини Імперії, дуже відважне марновірство.

Айдаго зиркнув на Монео.

— Ви кляті Атріди, — пробурмотів він. — Ви відважитеся на все!

Монео зауважив у голосі Айдаго неприязнь, змішану із захопленням.

«Дункани завжди так починають».

* * *

Яка найглибша різниця між нами — між вами і мною? Ви вже це знаєте. Це предківські пам’яті. Мої приходять до мене в повному сяйві свідомості. Ваші працюють у темряві, нишком. Дехто називає це інстинктом або фатумом. Пам’яті прикладають до кожного з нас свій важіль — до того, що ми думаємо й що робимо. Вважаєте, що ви непідвладні таким впливам? А я Галілей. Стою тут і кажу вам: «А все-таки вона рухається». Те, що рухається, може виявляти свою силу так, як досі не сміла протистояти жодна смертна сила. Я тут, щоб посміти.

Викрадені журнали

— Дитиною