Читати книгу - "Велика історія України"

Радехів і Стоянів. Розвал III корпусу й пляновий відворот І, потягнув за собою основну зміну на фронті II корпусу під Львовом. Він побачив себе примушеним відступити в напрямі Перемишлян і Рогатина. Плян Української Начальної Команди, опертися на лінії Бистриці, випередили поляки, займаючи Миколаїв над Дністром, вслід за ним Дрогобич і Борислав, а 20 травня Стрий.

В самому розгарі травневої офензиви прибула полякам безцінна допомога в формі шістьох дивізій ген. Галлєра, що зорганізовані й вивінувані Францією, мали бути вжиті проти більшовиків. Тогочасний польський премієр Падеревскі, дав Найвищій Раді Антанти формальне приречення, що не вжиє тої допомоги проти української армії, але слова міністра ні вчому не перешкодили польській військовій команді вжити галєрівські дивізії так, як їй подобалося. Це вирішило справу. Українська Армія, що вже від довшого часу терпіла від недостач в постачанні боєвого матеріялу, не могла опертися чисельній перевазі знаменито озброєного й випочатого противника. Опинившися в глухому куті, окресленому Збручем і Дністром, Українська Галицька Армія найшлася в положенні без виходу. З заходу - поляки, зі сходу - більшовики, з півдня - румуни, оце був той трикутник, з якого вона могла вирятуватися хіба чудом.

Голіруч на противника

Початок червня 1919 р. застав Українську Галицьку Армію, скупчену на невеличкому клаптику землі, обмеженому від сходу р. Збручем, від півдня Дністром а від північного заходу лінією Гусятин - Пробіжна - Угринь - Ягольниця- Устєчко. На щастя ні більшовики ні поляки не виявляли тоді особливої активности. Зате придніпрянські частини, рушили тоді з лінії Збруча на схід, відбиваючи від більшовиків Камянець Подільський, Дунаївці та Ярмолинці. Воодночас Київські Січові Стрільці, Запоріжці та інші частини Армії УНР, що стояли на Волині, зайняли Староконстантинів і Проскурів. Уряд УНР перенісся до Камянця Подільського. Успіх придніпрянських частин в боротьбі з більшовиками надхнув Українську Галицьку Армію очайдушною думкою протипольської офензиви. Місце дотеперішнього її вожда ген. Омеляновича-Павленка зайняв тепер бувший військовий міністр Директорії УНР - генерал Греків; місце многоголового західньо-українського уряду зайняв Евген Петрушевич з необмеженою владою диктатора.

Плян і переведення початої дня 7 червня офензиви, званої теж «чортківським проломом», приписують загально генералові Грекову, хоча нічого не виключає можливости, що вона була передбачена ще його попередником. Почала офензиву 7 бригада, що дня 7 червня здобула м. Ягольницю, вслід за чим на другий день зєдинені сили 7, З і 1 бригади УСС здобули Чортків, де в руки переможців попала більша частина польської артилєрії, кількасот полонених та обози. Тогож дня 5 сокальська бригада зайняла Копичинці, з яких І корпус рушив у напрямі Теребовлі й Тернополя, II корпус на Бучач, а III корпус почав наступ по лівому березі Дністра. Вже 10 червня були частини II корпусу в Трибухівцях, а 11 здобули Бучач. Розбивши противника під Язлівцем, III корпус дуже скоро посунувся на лінію Монастириська - Нижнів, відкіля 8 бригада пішла лівим берегом Дністра, а 2 й 11 рушила в напрямі Підгаєць. Відсіля 2 бригада пішла під Галич, на допомогу 8 бригаді, а 11 пішла в західньому напрямі, на Рогатин.

«Чудо», про яке могло снитися тільки мрійникам або очайдухам, ставало оце живою дійсностю. Українська Галицька Армія, найшовшися в безвихідному трикутнику ворогів, здеморалізована невдачею, здесяткована дезерцією слабодухів, голодна й неодягнена, майже голіруч, бо при мінімальних засобах стрілива, що вичерпувалося з дня на день, кинулася оце на противника й ломила його застави, де лиш на них наткнулася. «По селах, куди переходило українське військо, населення плакало з радощів і допомагало йому чим могло. В найслаб-ших вступив новий дух. Дезерція з армії була й тепер, але не з фронту в запілля, а навпаки - з запілля на фронт. З лікарень виривалися невигоєні ще з ран вояки та старшини на фронт, до своїх відділів. Всіх огорнуло одно, жагуче бажання - вперід!» (А. Крезуб).

Та зрив безпремірного геройства й самопожертви українського жовніра не міг тривати довше, як позваляв на це… запас набоїв. Та й противник, ситий і озброєний, доволі скоро отямився з першого переляку й почав ставити чимраз тверділий опір, а так і переходити до протинаступу. Бо воєнне мистецтво, це не само тільки геройство, але й вислідна реальних сил і сприяючих чи некорисних умов. Вже в Сухоставі й Яблонові наткнувся І корпус, що вийшов з Копичинець, на опір противника. З трудом відкинуто його на лінії Теребовля - Іванівка. Бій за Тернопіль, дня 14 червня, був тяжкий і кривавий так само, як змагання, в днях 17-19 червня, за Бережани. Лінія фронту Нараїв - Дунаїв - Зборів - Оліїв, яку осягнула Українська Галицька Армія в дні 20 червня, була здобута не тільки самим ентузіязмом, але тяжким зусиллям, втратами в матеріалі й жертвами в людях…

Українська Галицька Армія, поширивши терен свого посідання далеко поза злощасний трикутник поміж Дністром і Збручем, не спинилася на лінії, що позволила її обновитися свіжими силами й набрати віддиху. Вона перла силою живлового розгону далі. Коли І корпус, по боях під Несторівцями, Олієвом, Лопушанами і Золочевом, наближався до Красного, II корпус, розбивши противника на лінії Рогатин - Дунаїв, добився до Гнилої Липи, III корпус з трудом посувався лівим берегом Дністра в напрямі Бурштина й Ходорова. По рукопашному бою частин 2 бригади, дня 22 червня, впали сильно укріплені позиції противника в Скоморохах, Болшівцях, Бурштині й Чагрові. Дня 24 червня осягла 2 бригада річку Свірж, а рівночасно 11 заняла Рогатин, осягаючи лінію Дорогової - Підкаміня - Ягольниці. Та вже зусилля 3 бригади сфорсувати в дні 24 червня Гнилу Липу під Янчином, не вдалися. Також на фронті III корпусу вдалося противникові відтиснути 2 бригаду від р. Свіржа а І корпус відтиснути від залізничого шляху Красне - Броди в напрямі Золочева. Познаки вичерпання УГА ставали чимраз наявніші, чимраз більше загрозливі.

Ранком 28 червня мав початися наступ українських частин на перемишляни, та тут польські війська випередили українців і… перебрали ініціятиву в свої руки. З бригада, що займала лінію Фірлеїв - Янчин, вистрілявши останні набої, мусіла відступити до Нараїва, вслід за чим захитався цілий український фронт. Почався відворот, з передпілля Львова, назад у… трикутник окреслений межиріччям Дністра й Збруча. Піхота не мала чим відстрілюватися, охоронювати відворот доводилося виключно артилєрії.

«Набоїв! Набоїві - благав захитаний фронт Начальну Команду. Та ці розпучливі благання залишилися без відгомону, бо звідкиж було взяти набоїв? З наказу Начальної Команди перешукано всі склади, всі запільні установи й обози, навіть старі австрійські й російські окопи перерито,